Неділя, 23 грудня 1883

Жодної довіри до Жюліана, я кличу Тоні, який прийде завтра вранці. Ми снідаємо в графа Мазевського, який десять разів просив, щоб ми зробили йому честь приїхати оглянути його особняк, його витвори мистецтва. Господинею — його мати. З огляду на вдачу цього пана я гадала, що буде нап'ято велум і нас обслуговуватимуть шестеро метрдотелів у коротких штанях. Це було жалюгідно, він не вміє приймати; єдиний переляканий слуга. Графиня, його мати, надто проста, безглуздий сніданок... Зрештою. Особняк великий, нова прибудова містить претензійні покої; бюст Агріппи (!) на монументальному каміні. А картини — хоч котів розжалоби. Ні... Ніщо так не засмучує, як це нагромадження полотен великих, величезних, підписаних напівзнайомими іменами; претензійні банальності, що вже випекли вам очі в Салоні. Речі, заплачені дорого й гнітючі для ока митця. Уявляєте, щастя [Замазано: у якійсь] моральній короткозорості, а не в цій витонченості смаку, яку ми з таким трудом здобуваємо або яка вроджена... І чому немає ради. Страждаєш тисячею боків, невідомих простолюдові, ти наче людина, [Викреслено: яка бачила б предмети крізь] чиє око було б наділене мікроскопом, — бідолаха не міг би ні пити, ні їсти, ні любити нікого. Хиби смаку, такту, дурні розмови, розкішно оздоблені вітальні, жалюгідні картини... Усе вражає, нудить, втомлює, а надто засмучує, бо від постійного споглядання речей огидних і дратівливих набуваєш якоїсь сумної й покірливої байдужості... Справжні митці не можуть бути щасливі: по-перше, вони самі знають, що велика маса їх не розуміє; вони знають, що працюють для якоїсь сотні осіб, а решта йде за своїм поганим смаком чи за «Фігаро». Неуцтво в мистецьких справах в усіх класах жахливе. Ті, хто гарно про це говорить, повторюють те, що прочитали чи почули від так званих компетентних людей. Справжні багачі — це ще найкраще, бо вони купують те, що найдорожче продається, а це завжди картини, що мають вартість — чи то завдяки моді, чи то академічні чесноти, які можуть лишати байдужим, але все ж поважні. А от напівбагачі чи скнари! Вони не купують ні творів молодих, для яких потрібне розуміння, ні творів славетних людей, — вони купують масштабні полотна, які вже виставлялися, підписані поважно відомими іменами. Це гірше за все. Зрештою... Я також гадаю, що бувають дні, коли всі ці злигодні відчуваєш аж надто гостро; бувають дні, коли недолуга розмова особливо нестерпна, коли дурниці завдають тобі болю, коли слухати дві години, як перекидаються дурницями, що не мають навіть переваги веселості чи світського лоску, завдає тобі справжнього горя. Зауважте, що я не з тих обраних душ, які плачуть, коли змушені слухати салонні банальності, дрібні плітки, звичні компліменти, розмови про погоду чи італійську оперу. Я не настільки дурна, щоб вимагати цікавих бесід усюди, і все, що є світською банальністю, часом веселою, частіше прісною, лишає мене спокійною; це лихо, яке я часом терплю навіть із приємністю. Але справжня дурість, справжня тупість, справжній брак... Зрештою, відсутність світської банальності водночас із відсутністю дотепності — оце повільна смерть на малому вогні. Мені хотілося б навести вам фрази, але це дало б лише слабке уявлення... Зрештою, речі такі дурні й такі порожні від усього, а водночас такі важкі, що аж нетерпець бере!!! Вийшовши звідти, ми були в Ґавіні й на доброчинному розпродажі. Старий Жері обідає тут сьогодні ввечері. Син знов поїхав до Константинополя.