❦
Понеділок, 3 грудня 1883
Ну ж бо, я розумна, я приписую собі дотепність, проникливість... словом, усі розумові якості. І я справедлива. Так от, за таких умов чому б не судити саму себе... Це ж має бути можливо, адже я бачу ясно, ну?Lundi 3 décembre 1883 Voyons, je suis intelligente, je me donne de l’esprit, de la pénétration... Enfin toutes les qualités cérébrales. Et je suis juste. Eh bien dans ces conditions pourquoi ne pas se juger soi-même... Ça doit pouvoir se faire, puisque je vois clair, voyons ?
Чи я справді хтось, чи справді стану кимось у мистецтві? Що я думаю про себе?
Suis-je vraiment quelqu’un ou vais-je vraiment être quelqu’un en art ? Qu’est-ce que je pense de moi ?
Це страшні питання... бо про себе я думаю погано — щодо того ідеалу, якого хотіла б сягнути, але з іншого боку, у порівнянні з рештою... Окрім Бастьєна тощо й Брезло... Я хотіла б мати техніку Брезло, прикладену до мого почуття, — це було б чудово...
Ça c’est des questions terribles... parce que je pense du mal de moi par rapport à l’idéal auquel je voudrais atteindre mais d’un autre côté en comparaison des autres... Sauf Bastien etc. et Breslau... Je voudrais avoir le mécanisme de Breslau, appliqué à mon sentiment, ce serait superbe...
Себе судити не можна, та й... щойно це не геній... а я ще не зробила нічого, що дало б змогу остаточно судити мене навіть мені самій.
On ne peut pas se juger et puis... dès que ce n’est pas du génie... et je n’ai encore rien fait qui puisse me faire définitivement juger même par moi.
«Святі жінки», чи Навсікая, чи Аріадна, чи «Весна» — хто знає, чи якась із цих речей не змусить мене сказати, що... та й я однаково працювала б далі... Завжди є ця думка: аби лиш публіка вірила, що я маю талант, — байдуже, якщо сама я собі його не приписую. Публіка помиляється... та якщо це мені на користь... Не розчаровуймо її, бо вона мені й не повірила б. Так, отак, можна мати жахливу певність, що не маєш ніякого генія, аби втішатися надією, що світ тобі його припише.
Les Saintes femmes ou Nausicaa, ou Ariadne, ou le Printemps qui sait si une de ces choses me fera pas dire que... et puis je continuerais de travailler quand même... Il y a toujours cette pensée: pourvu que le public me croit du talent, qu’importe si moi je ne m’en donne pas. Le public se trompe... puis si c’est à mon profit... Ne le détrompons-pas, et il ne me croirait pas. Oui, ainsi, on peut avoir l’horrible conviction qu’on n’a aucun génie pour se consoler en espérant que le monde vous en croira.
Та хіба можна судити себе помилково?.. Отож я в розпачі перед тим, що роблю; щоразу, як закінчу, мені хочеться все почати наново, усе видається мені поганим, бо я завжди порівнюю з тим, яким хотіла б, щоб воно було... Але те, що навколо, втішає: бачиш людей, які роблять гірше, а ними захоплюються... Тож... Та й це залежить від хвилини... Зрештою, у глибині я не дуже високої думки про себе-мисткиню, волію це сказати (у надії помилитися). По-перше, якби я вірила, що маю геній, я ніколи не нарікала б ні на що... Але це слово «геній» таке грандіозне, що я сміюся, пишучи його про себе, аби сказати, що його не маю!.. Якби я в нього повірила, то збожеволіла б.
Mais peut-on se mal juger ?... Ainsi je suis désespérée devant ce que je fais, chaque fois que c’est fini je veux tout recommencer, je trouve tout mauvais parce que je compare toujours avec ce que je voudrais que cela fût... Mais ce qui entoure, console, on voit des gens qui font pis et qu’on admire... Alors... Et puis ça dépend des moments... En somme au fond je ne pense pas grand chose de moi-artiste, j’aime mieux le dire (dans l’espoir de me tromper). D’abord si je me croyais du génie je ne me plaindrai jamais de rien... Mais ce mot génie est si formidable que je ris en l’écrivant à propos de moi-même pour dire que j’en manque !... Si je m’en croyais, je serais folle.
Зрештою, я переконана, що не маю його... Це було важко визнати... Та й хто ж його має? Гуно, Верді, Бастьєн, (?), Мікеланджело, Бальзак, Дюма, Гюго, Рубенс, Рембрандт, Бетговен, Шопен, Мілле, — але вони мертві.
Enfin je suis convaincue que je n’en ai pas... Ça a été dur à avouer... Et puis qui donc en a ? Gounod, Verdi, Bastien, (?), Michel-Ange, Balzac, Dumas, Hugo, Rubens, Rembrandt, Bethoveen, Chopin, Millet, mais ils sont morts.
Бастьєнові ніхто його не визнає. То що ж?
Personne n’en accorde à Bastien. Donc ?
Зрештою? Ну що ж, я не вірю, що маю його, але сподіваюся, що світ повірить, ніби я його маю.
Enfin ? Eh bien je ne crois pas que j’en aie, mais j’espère que le monde m’en croira.
А за браком кращого я вдовольнилася б славою як у Жюля, чи як у Каролюса1, чи в когось із них.
Et comme pis-aller je me contenterais d’une gloire à la Jules, ou à la Carolus, ou à un de ceux-là.
Примітки
Каролюс: Каролюс-Дюран (1837–1917), модний французький портретист і викладач, відомий елегантними світськими портретами. ↩