П'ятниця, 16 листопада 1883

Я в Жуї, щоб писати краєвид. А дощ, і так холодно, що я скоцюрбилася перед вогнем, спробувавши вибратися надвір; Клер, я, покоївки, припаси, полотна, екіпаж — усе повернулося мокре й змерзле. А тепер у мене тут етюд про Шопена й Ліста, ось Паганіні. Ось люди, які скорили свій світ. Ось митці, яким цілували руки герцогині, митці — вельможі, митці-боги. Оце інша річ! Вагнер був із таких. Тоді як... То виходить, моя люба, ти чутлива лише до цієї світської, гучної та шикарної слави? Ні, але я вимагаю, щоб її супроводжував геній; геній має тішитися всякою музикою, всяким фіміамом, усіма квітами життя, [Замазано: піднесений] стількома обожнюваннями, він набуває в моїх очах свого справжнього вигляду, і лише тоді він може запанувати наді мною цілком. Панувати, навіщо? Ах! Боже мій, залиш мене незалежною, дай мені працювати і, замість того щоб робити з мене світську жінку, що лежить біля ніг генія, зроби так, щоб я сама стала справжнім світилом. А поки що це майбутнє світило грає в шмен-де-фер із маршалом і програє двадцять п'ять сантимів цього вечора й два су вчора. Так... Я нерозважлива, не треба шукати Шопенів і Лістів, треба бути собою.

Примітки

Chemin de fer: картярська гра (різновид баккара), модна у французьких вітальнях.
Маршал: маршал Франсуа-Сертен Канробер (1809–1895), уславлений генерал Кримської війни, знайомий родини.