Неділя, 4 листопада 1883

(продовження суботи)... і я залюбки, у захваті покинула б тебе заради Великого князя, якого бачила сьогодні вранці в церкві. Зараз у Парижі ціла юрма великих князів і великих княгинь.
Шестеро їх було на сьогоднішній ранковій службі. Велика княгиня Анастасія, Володимир із дружиною Марією Павлівною, Алексій, Сергій і Павло. Якщо з цими чотирма пишними братами наш імператор не зуміє здолати нігілізму!..
Найгарніший — Алексій. У молодості він мав роман, через який у тридцять два роки досі не одружений.
Він високий, дужий, ставний, із темно-русявим волоссям, з очима чесної людини, з гарною русявою бородою, що природно вʼється. І в усій його постаті щось невимушене, спокійне, симпатичне, — я сказала б «славний хлопчина», якби це могло поєднатися з будовою гомерівського героя й цілком імператорським виглядом.
Вийшовши з церкви, ми поснідали в Ґавіні. Снідання вишукане, дванадцятеро гостей. Дені й Аделіна, мама, тітка, я, княгиня й Божидар, Сент-Аман, Жері та Ґабріель.
Із Ґабріелем... дивна річ, мені здається, що я йому подобаюся, і якщо мені його не запропонували, то лише тому, що Ґавіні знають мої погляди... ті, що я їм висловлюю. Старий Жері обожнює свого хлопчика, він хотів би йому багатого шлюбу. Але Ґабріель... якби я захотіла...
Він мене не кохає, цей механічний секретар, але... може, кохає по-своєму. Чарівний хлопець, але що мені з ним робити?
І я його не кохаю, мені навіть не хочеться його поцілувати.
Заплющуєш очі й питаєш себе: ану, чи поцілувала б я пана такого-то? Так от, мене він не вабить — ні він, ні інші. Жюль Бастьєн-Лепаж — це вже зовсім інше... Це... інше.
А мама, і тітка, і всі вони обожнюють цього Ґабріеля й хотіли б, щоб і я так само. От і здихались би мене: я була б нарешті прилаштована, поставлена, занумерована.
Що мені з ним робити? Хай би навіть мені й закортіло його поцілувати — ну, вистачило б на півроку... А потім прокинутися пані Жері, дружиною секретаря посольства.
Це надто вульгарно для мене.
А проте мені хотілося б бути з ним дуже кокетливою... Але я надто чесна. Я певна, що мені легко було б видобути з нього кохання, а далі що? Це завдало б йому надто великого горя.
Краще дати йому спокій; батько, мабуть, знайшов йому мішок грошей і жінку, і вони будуть щасливі.
Чи не можна якось переконати себе, що цей хлопець мною не дуже й переймається і що мені нема чого вдавати великодушну? Тоді я могла б спокійно фліртувати.
Та вернімося до Великого князя... мені здалося, що він на мене глянув... О! не обурюйтеся, я оце перечитала свій гороскоп від Едмонда. Перечитайте його, вересень чи жовтень 1877 року. Це давно.
Він обіцяє мені тисячу прикрощів, але хоч би що я робила, хоч би що сталося і хоч би які розпачливі хвилини довелося пережити, я подолаю все.
Заспокойтеся, каже він мені, а головне — ні за чим не шкодуйте й підіймайтеся, підіймайтеся все вище.
Те, що вас оточує, ви лишите дорогою й здійметеся на вершину. Не дивіться на тих, хто вас оточує, ви житимете з можновладцями.
І той русявий чоловік з широким чолом, з імʼям під короною, який мені призначений. І його грізна родина, яка має мене переслідувати.
О, послухайте лишень, я ж розважлива; коли мені було вісімнадцять, голос, що міг би стати окрасою опери, залізне здоровʼя і над усе — цвіт тієї першої молодості, яка робить вродливими найбридкіших, — о! тоді я не мала б висувати непомірних домагань, а тепер, коли мені вже за двадцять чотири, коли я підступаю до огидної цифри великого повноліття, коли я хвора, коли я наполовину... як Жан-Жак Руссо, — тепер можливе все.
Це скидається на парадокс, а проте погляньте на справжнє життя. Саме зівʼялі жінки, що вже добре побували в ужитку, мають у цьому найбільше шансів. Погляньте навіть на кокоток, акторок і натурниць: вродливі, юні, свіжі зникають, тонуть. А страшні старі шкапи плавають собі у восьмипружинних колясках. Навіть наші великі князі побралися з... пастушками, як-от пані Акенієва (дружина герцога Лейхтенберзького), старша за нього й з бурхливим минулим. Зрештою, такого-от дивовижного бачиш щодня.
І що менше я визнаю за собою заслуг, то більшим могло б виявитися моє щастя...
Великий князь. Адже як приємно було б любити таку істоту!
Очевидно, я волію маленького Жюля Бастьєна-Лепажа над гарного дурня, але ж якщо краса й сила (нерозлучні, на мій погляд) поєднуються з принадами розуму, це чарівно. Він має бути розумний і добрий. Уявіть, що я обожнюю Жюля Бастьєна-Лепажа, — ну от... я хотіла була сказати, що мені б дошкуляло бачити його малим і трохи зморщеним, та в мить, коли я це кажу, помічаю, що тієї хвилини, коли я його люблю, його зовнішність зникає геть.
То виходить, я й справді особа куди вищого ґатунку, якщо люблю отак головою, серцем і душею аж до того, що з утіхою уявляю собі перспективу... поцілувати маленького дуже бридкого чоловіка. То його розуму, його генію, його серця досить, аби він здавався мені гарним? Це правда. Та хай там як, і хоч любити бридкого й малого чоловіка не дошкуляє, все ж відчуваєш якусь гордість і дуже солодке вдоволення, бачачи, що твій обранець високий, дужий і гарний.
Знаєте що? Так от, коли Бастьєн зробив тут рисунок пером, я поклала те перо в конверт, на якому написано слова: перо Бастьєна.
І я зберегла цю реліквію на дні шухляди. Це доволі дитяче, але тільки це й є добре в житті разом із... усім іншим.

Примітки

Нігілізм: російський революційний рух 1870–80-х років, що увінчався вбивством царя Олександра II 1881 року. ↩
Secrétaire dʼambassade: секретар посольства. ↩
Едмонд — паризький ворожбит на картах, до якого Марі зверталася 1877 року і чиї передбачення вона часто згадує. ↩
La grande majorité: двадцять пʼять років — вік, з якого Цивільний кодекс (ст. 148) дозволяв синові одружуватися без згоди батьків; Марі виповнюється двадцять пʼять 23 листопада 1883 року. ↩
Huit-ressorts: розкішна коляска на восьми ресорах. ↩
Bergères («пастушки») — жінки низького походження. ↩