Середа, 25 липня 1883

До Школи красних мистецтв дивитися Римський конкурс. Ми взяли з собою батечка Гавіні, і я добре провела час. Він цілковито дурний у питаннях мистецтва, вважає себе великим знавцем, говорить голосно, робить зауваги щодо рисунка, кольору, композиції, пнеться і гадає, що публіка вражена. Коли ти в поганому гуморі, це мука, але інакше це кумедно. Пан Кар'єс приносить нам два бюсти, куплені по сто франків за штуку. Ми лишаємо його на обід. Він має дуже знічений вигляд, удаючи певну впевненість, я страждала за нього, уявляючи, що йому має бути дуже ніяково. Він надзвичайно бідний, як сказав Еміль Бастьєн, усе це завдає мені болю. І мені соромно, що я заплатила за два витвори мистецтва ціну капелюшка. Замість зробити мене люб'язнішою, ці почуття змусили мене зовні бути нібито неприязною, і я цим засмучена. Цей бідолашний хлопець зняв пальто у вітальні й поклав його на диван. Він не говорить, ми з Енгельгардтом музикували, це створило певну розрядку, він, певно, не знав, як триматися, я не бачу в нього жодного розуму, але з таким талантом, як у нього, він має бути розумний, тільки ми не зуміли його розкріпачити. Зрештою, це дика натура, і він має бути дуже гордий і дуже нещасний. А може, це й просто позер... Хай там як, певне те, що він дуже бідний і що я купила в нього два бюсти за двісті франків, і мені від цього соромно. Я хотіла б надіслати йому ще сто франків, бо маю капітал у сто п'ятдесят франків, але не знаю як. Треба вам сказати ще, що я ніколи не маю грошей і що мої сукні й капелюшки оплачуються повільно. Зрештою, ми маємо ледь сто тисяч ренти, а витрачаємо все, і нам завжди бракне грошей, а дім являє собою статок щонайменше в триста тисяч франків ренти. Зрештою, двісті франків за непотрібну річ — це тут багато, та однаково... Я невдоволена.