❦
Пʼятниця, 13 липня 1883
Маю порахунки із собою. Потреба знов зануритися в лоно будь-чого, тобто ні.Vendredi 13 juillet 1883 Des comptes à régler avec moi. Besoin de se replonger dans le sein de n’importe quoi, c’est-à-dire non.
Зосередитися. Писати листи до Росії. Поль і його дружина поводяться з мамою, як свині, і я пишу Полеві пʼять сторінок цілком заслужених докорів. Я така обурена невдячністю Поля і його ницої дружини, що тремчу, пишучи йому. Ну й паскуда!
Me recueillir. Ecrire des lettres en Russie. Paul et sa femme se conduisant comme des cochons avec maman et j’écris à Paul cinq pages d’injures parfaitement méritées. Je suis si révoltée de l’ingratitude de Paul et de son ignoble femme que je tremble en lui écrivant. Sale individu, va !
Отож пообіддя я присвячу тому, щоб дати собі раду з дрібницями, які... мене не займають. Порожнеча. Порожнеча. І в цій порожнечі дрібниці набувають дурних розмірів.
Donc l’après-midi va être consacrée à me rendre compte des riens qui...ne m’occupent pas. Le vide. Le Vide. Et dans ce vide les futilités prennent des proportions bêtes.
Чи не романтична я? У смішному значенні цього слова? Чи, може, я справді над загалом, бо мої почуття узгоджуються лише з найвищим і найчистішим у літературі, а Бальзак визнає, що письменники прикрашаються цим, мов румʼянами? Тоді???
Serais-je romanesque ? Dans le sens ridicule du mot ? Ou bien serais-je vraiment au-dessus du commun car mes sentiments ne s’accordent, qu’avec ce qu’il y a de plus élevé et de plus pur dans la littérature, et Balzac avoue que les écrivains s’en parent comme d’un fard ? Alors ???
Зрештою... А Кохання?
Enfin... Et l’Amour ?
Що це таке? Я ніколи його не зазнала, бо ці минущі, марнославні захоплення не рахуються.
Qu’est-ce que c’est ? Je ne l’ai jamais éprouvé car ces entraînements passagers, vaniteux, ne comptent pas.
Я надавала перевагу людям, бо моїй уяві потрібен обʼєкт, отже, я віддавала їм перевагу тому, що це була потреба моєї «великої душі», а не тому, що вони навʼязувалися самі.
J’ai préféré des gens parce qu’il faut un objet à mon imagination, ils étaient donc préférés parce que c’était un besoin de ma « grande âme » et non pas parce qu’ils s’imposaient.
Ось уся різниця. Вона величезна. Приклад: мені потрібен капелюшок, і я йду по нього. Або ж я проходжу повз і божеволію від якогось капелюшка й хочу мати його за всяку ціну... Що ж до фізичного Кохання, мені було б дуже цікаво його пізнати, і я навіть гадаю, що воно, мабуть, допомагає встановити рівновагу в житті. Але...
Voilà toute la différence. Elle est énorme. Exemple: J’ai besoin d’un chapeau et je vais en chercher un. Ou bien je passe et deviens folle d’une coiffure et veux l’avoir à tout prix... Pour ce qui est de l’Amour physique je serais très curieuse de le connaître et je crois même que cela doit contribuer à établir l’equilibre d’une existence. Mais-
Пані Пресек відповідає на моє ввічливе слівце запискою, яка закінчується так: «і запевняю вас, що ніхто у світі не має до вас більшої симпатії, ніж ваша вельми віддана тощо». Це означає, що вона вірить у спільне нещастя. Вона вважає мене жертвою свого великого Поля. Це теж досить дурно, останніми днями про нього багато говорять, надзвичайно гучний інцидент у Палаті й статті, де він навертається до орлеаністського вибору за браком кращого. Це безглуздо й мене анітрохи не бере. А ця навіжена Пресек, яка, мабуть, гадає, що мене схвилював цей галас, який лишає мене такою ж холодною, як камінна плита, де лежить Коко під час великої спеки.
Mme Presseq répond à un mot de politesse de moi, par un billet qui se termine ainsi: « et je vous asure que nulle au monde n’a pour vous plus de sympathie que votre bien dévouée etc. » Ça signifie qu’elle croit à une infortune commune. Elle me croit victime de son grand Paul. C’est encore assez bête, depuis quelques jours il fait beaucoup parler de lui, un incident ultra-tapageur à la Chambre et des articles où il se convertit à un pis-aller orléaniste. C’est absurde et ne m’empoigne pas du tout. Et cette folle Presseq qui me croit probablement remuée par ce tapage qui me laisse aussi froide que la plaque de la cheminée ou se couche Coco pendant les grandes chaleurs.
Без переходу перейдімо до Мистецтва. Я не бачу, куди йду в малярстві. Я — Бастьєн-Лепаж, і це жалюгідно. Завжди лишаєшся позаду. Ніколи не будеш великим, поки не відкрив нового шляху, своєї власної природи, способу передавати особливі враження.
Sans transition passons à l’Art. Je ne vois pas ou je vais en peinture. Je suis Bastien-Lepage et c’est déplorable. On reste toujours en arrière. On n’est jamais grand tant qu’on n’a pas découvert une voie nouvelle, sa propre nature, le moyen de rendre des impressions particulières.
Мого мистецтва не існує. Я ледь вгадую його у «Святих жінках»... та й то? У скульптурі інша річ. Але в малярстві... Я наслідую Бастьєна-Лепажа, і це такий великий сором, що я червонію, коли думаю про це. У «Святих жінках» я нікого не наслідую і вірю у великий ефект, бо хочу вкласти велику щирість у саме виконання, а потім усю емоцію, яку відчуваю щодо цього сюжету. І оскільки до того ж я не зроблю помилок ні в рисунку, ні в розташуванні, ні в костюмі... Бо емоційні художники зазвичай не вміють рисувати й убирають мадонн у стиль Людовіка XV або в 1883 рік.
Mon art n’existe pas. Je l’entrevois un peu dans les Saintes femmes... et encore ? En sculpture c’est différent. Mais en peinture... J’imite Bastien-Lepage et c’est une si grande honte que je deviens rouge quand j’y pense. Dans les Saintes femmes je n’imite personne et je crois à un grand effet car je veux mettre une grande sincérité dans l’exécution matérielle et puis toute l’émotion que j’éprouve à ce sujet. Et comme avec cela je ne ferai pas de fautes de dessin, ni d’arrangement, ni de costume... Car les peintres émus ne savent généralement pas dessiner et habillent les madones en Louis XV ou en 1883.
«Дітлахи» нагадують Бастьєна-Лепажа, хоч я взяла сюжет на вулиці і хоч це сюжет дуже звичайний, дуже правдивий, дуже буденний. І... Зрештою, цей художник завжди викликає в мене якусь незручність. Газети зробили так, що ми насторожі, та й я стільки висловлювала своє захоплення ним, що він трохи вважає себе моїм владикою, і я киплю від думки, що він гадає, ніби я рабськи його наслідую й не бачу далі. І, на жаль, він має підстави так гадати. До того ж я відчуваю, що я йому антипатична, я почуваюся щодо нього, як ниця істота щодо того, хто проник у її ницість.
Les gamins font penser à Bastien-Lepage bien que j’ai pris le sujet dans le rue et que c’est un sujet très commun, très vrai, très journalier. Et... Du reste ce peintre me cause toujours je ne sais quel malaise. Les journaux ont fait que nous sommes en défiance et puis j’ai tellement dit mon admiration pour lui qu’il se croit un peu mon souverain et je bous à l’idée qu’il croit que je l’imite servilement et ne vois pas au delà. Et il a des raisons pour le croire hélas. En outre je sens qu’il a de l’antipathie pour moi, je me sens vis-à-vis de lui comme un être vil vis-à-vis de celui qui aurait pénétré sa vilenie.
Бо я відчуваю, що він мене не любить. А такі речі мене засмучують, від кого б вони не йшли. Але відтепер я вирішую більше зовсім ним не перейматися, надто на словах, і навіть скрізь казатиму, що ми знаємо передусім брата.
C’est que je sens qu’il ne m’aime pas. Et ces choses-là m’affligent venant de n’importe qui. Mais je prends dès cet instant la résolution de ne plus du tout m’en occuper, en paroles surtout, et je dirai même partout que nous connaissons surtout le frère.
Однаково він не повірить, ще вчора заходить його брат, а перед ним на роялі лежить фотографія «Кохання в селі», шарж із майстерні, яку надіслав мені Жюль. Двоє юнаків позували, оточені салатом. Це досить кумедно. Він проходить аж у глибину, щоб привітати маршальшу, і натикається на фотографію портрета Сари Бернар.
C’est égal, il ne croira pas, encore hier son frère entre et devant lui sur le piano s’étale la photographie de l’Amour au village, une charge d’atelier que Jules m’a envoyée. Deux jeunes gens ont posé et entourés de salade. C’est assez drôle. Il pénétré jusqu’au fond pour saluer la maréchale et se heurte contre la photographie du portrait de Sarah Bernhardt.
Ще трохи — і він виявив би англійську брошуру з біографією й портретом свого брата. Мені доведеться добряче попрацювати, щоб повірили, ніби це минуло.
Encore un peu et il découvrait la brochure anglaise avec la biographie et le portrait de son frère. J’aurai fort à faire pour qu’on croit que c’est passé.
Щойно в мене був пан Карʼєс, той славетний скульптор, у якого ми були днями. Він не приніс своїх бюстів, я була сама, але прийняла його, бо він мешкає дуже далеко, а фіакр — це витрата... А потім — до майстерні. У мене там якраз мої пʼять глиняних ескізів, він дуже ними здивований. Ви народжені для скульптури. Він дивиться на все з дуже великою наївністю, кажучи вголос, що йому подобається чи не подобається. Те, що подобається, переважає, його захоплення й подив мають такий щирий вигляд, що я дуже рада. Нам стає так невимушено, що я цілком природно граю йому на мандоліні, він чув, як я грала, коли прийшов, і спитав, що це за інструмент. Цей візит мене окрилює! Один щирий комплімент вартий сорока девʼяти тисяч світських захоплень.
Je viens d’avoir la visite de M. Carriès, le fameux scultpeur de l’autre jour. Il n’apportait pas ses bustes, j’étais seule mais je l’ai reçu parce qu’il demeure très loin et c’est une dépense de fiacre... Et puis dans l’atelier. J’ai là justement mes cinq esquisses en terre, il en reste très étonné. Vous êtes née pour faire de la sculpture. Il regarde tout avec une naïveté très grande disant tout haut ce qui lui plaît ou ce qui lui déplaît. Ce qui lui plaît domine, son admiration et son étonnement ont un air si sincère que je suis très contente. Cela nous met tellement à l’aise que le plus naturellement du monde je lui joue de la mandoline, il m’avait entendue jouer en arrivant et m’a demandé quel était l’instrument. Cette visite m’épanouit ! Un compliment sincère vaut quarante-neuf mille admirations de société.
Архітектор запевняє, стверджує, присягається, що його брат дуже високо цінує мої здібності. Це неможливо, або ж це поблажливість... Я то вважаю себе генієм, то нікчемою. Тобто я вірю, що матиму талант, але впадаю в розпач від теперішнього результату...
L’architecte assure, affirme, jure que son frère a mes capacités en très haute estime. Ce n’est pas possible ou bien c’est de l’indulgence... Je me crois tantôt un génie et tantôt un rien. C’est-à-dire que je crois que je vais avoir du talent mais je suis désespérée du résultat actuel..
Енгельгардти й пані Богданова на обіді. Учора були Божидар і Дюсотуа. Завжди майже те саме.
Les Engelhardt et Mme Bogdanoff à dîner. Hier c’était Bojidar et Dusautoy. Toujours à peu près la même chose.
Допис «Нового времени» передруковано в усіх російських газетах, і ось великий розголос. Маршальша сказала, що приведе мені Вольфа через Франческі!
L’article du « Nouveau Temps » est réimprimé dans tous les journaux russes et voilà un grand retentissement. La maréchale a dit qu’elle me ferait amener Wolff par Francesqui !