Понеділок, 25 червня 1883

Уже вчора ввечері я знов повернулася до надісланого з Рима, переглядаю його сьогодні зранку, і вечірнє враження підтверджується. Дивно, як я з першого разу ніколи нічого не усвідомлюю, тож я бачу картини набагато краще через два дні після того, як їх побачила, ніж дивлячись на них. Я вважала цю особливість за дурість, але Бальзак мене заспокоює, він каже, що в багатьох великих умів проникливість приходить не одразу. І що в натур, обдарованих здатністю жити багато в теперішньому, друге бачення потребує якогось сну, щоб ототожнитися з причинами. Рішельє був такий. Зрештою, хай там як, картина Шомера огидна, порожня, дурна, шаблонна... І бридка. Картина Дусе справді чарівної барви, а манера нагадує Бастьєна і навіть А. Моро в його «Спокусі святого Антонія»... Але вона не стоїть на ногах як думка й характер. Лише цей тон і нічого більше.
Не думаю, що я сухотниця, бо моє волосся дуже помітно прибуває, воно тепер справді гарне, хоч і сягає лише пояса.
Божидар прийшов сьогодні ввечері зі своїм псом, за браком кращого... це все-таки щось. Але я не можу обійтися без близької істоти, яка лишається тут, готова все вислухати, підтакувати, оповідати історії! Чоловіка чи жінки. Аліса грала повірницю; колись капітан Блан, а архітектор важливіший за Алісу чи Божидара через Жюля... У нас завжди є хтось — близький приятель, якого пестять, якому все розповідають і який зрештою чинить якусь дрібну капость.
З Божидаром цього вже можна не боятися, треба буде тільки відлупцювати його, якщо він не поводитиметься як слід. Жюль повернувся до Парижа. Божидар його бачив.
Сент-Аман приходив сьогодні вранці, і досі схиблений.