❦
Субота, 26 травня 1883
Ну що ж? Я зовсім не виходжу — наче стався якийсь скандал. До Салону я більше не піду.Samedi 26 mai 1883 Eh bien? Je ne sors pas du tout; comme s’il était arrivé quelque scandale. Je n’irai plus au Salon.
А за відсутності мами я зовсім не хочу, щоб мене бачили. А втім, я ж казала, річ не в тім... І все ж відлуння зовнішнього світу, відголоски балів не лишають мене байдужою.
Et en l’absence de maman je ne veux pas du tout qu’on me voit. Du reste je l’ai dit, ce n’est pas... Et pourtant les bruits du dehors, les échos des bals ne me laissent pas insensible.
Я хотіла б, як інші, блищати й жити... Як у Римі, як у Неаполі...
Je voudrais comme les autres briller et vivre... Comme à Rome, comme à Naples...
А натомість усе зачиняюся, чекаючи... на що? Ах! Лихо. А коли й виходжу, то раз на місяць, чужа всьому, думаючи про інше, і завжди так стається, що мене не попередили або що, коли я збираюся кудись піти, усе зривається — чи через сукню, чи через будь-що. Зрештою... Може, це прийде згодом...
Au lieu de cela je me cloître toujours en attendant... quoi? Ah! misère. Ou si je sors c’est une fois par mois, dépaysée, pensant à autre chose et il arrive toujours que je ne suis pas prévenue ou que lorsque je compte aller n’importe ou, cela rate ou à cause d’une robe ou n’importe quoi. Enfin... Ça viendra peut-être plus tard...
Ні, послухайте, навіть цей мерзенний архітектор! Це вже занадто...
Non, écoutez, jusqu’à cet ignoble architecte! Ça c’est fort...
Що це на нього найшло, що він не примчав? І це після вісімнадцяти місяців... безмежного захоплення. Тепер я майже шкодую про свою надто різку записку — тепер він уже не прийде, і мені більше не буде з ким говорити про брата. Отакий собі селючок! Та зрештою чому, чому, чому? Ну от, я знову починаю. Чому? Бо я його не вразила, я, може, йому не до вподоби. І це він, мабуть, сказав: «Зробіть так, щоб навіть мерзенний архітектор не прийшов»...
Qu’est-ce qui l’a pris de ne pas être accouru? Et ça après dix-huit mois d’...admiration infinie. Maintenant je regrette presque mon très dur billet, comme ça il ne viendra plus et je n’aurai plus à qui parler du frère. Cet espèce de petit paysan! Mais enfin pourquoi, pourquoi, pourquoi? Allons, je vais encore recommencer. Pourquoi? Parce que je ne l’ai pas frappé, je lui déplais peut-être. Et c’est lui qui aura dit on fait en sorte que le vil architecte même n’est pas venu...
Цей малий чоловік із жовтою бородою, що має тільки талант... Зрештою... усе це мене приголомшує, засмучує, відбиває охоту жити! Я сплю лише з ліками.
Ce petit homme à la barbe jaune et qui n’a que du talent... Enfin... tout ça me bouleverse, m’attriste, me dégoûte de la vie! Je ne dors qu’avec des drogues.
Якби хтось сказав мені, що я буду отака після почесної відзнаки!..
Celui qui m’eut dit que je serais comme ça après une mention honorable!...
І нема з ким говорити!
Et personne à qui parler!
Якби ж Жюліанові спало на думку прийти! Зрештою, це справді жахливо — мовчати. Не своїм же я могла б сказати... Я ніколи з ними не говорю, та й вони в цирку з Енгельгардтами.
Si Julian avait la bonne idée de venir! Enfin c’est vraiment épouvantable de se taire. Ce n’est pas aux miens que je pourrais dire... Je ne leur parle jamais et puis ils sont au cirque avec les Engelhardt.
А я кашляю!
Et moi je tousse!
Заспокоїтися!
Me calmer!
Відзнака, картина нагорі, свята, про які я чую, наче я в Полтаві чи в дідька на рогах, Бастьєн-Лепаж і решта.
La mention, le tableau en haut, les fêtes dont j’entends parler comme si j’étais à Poltava ou au diable, Bastien-Lepage et le reste.
І весна... Бо коли тебе щось гризе навесні, це видається вдвічі прикрішим...
Et le printemps... Parce que être embêté au printemps paraît doublement vexant...
Заспокоїтися...
Me calmer...