❦
Четвер, 24 травня 1883
Маю її! І ось я заспокоєна й спокійна, не кажу щаслива... Могла б сказати вдоволена...Jeudi 24 mai 1883 Je l’ai! Et me voilà rassurée et tranquille, je ne dis pas heureuse... Je pourrais dire contente...
Дізнаюся про це з газет. Ці добродії не потрудилися написати ані слова.
Je l’apprends par les journaux. Ces messieurs ne se sont pas donné la peine d’écrire un mot.
Послухайте цю історію. Я схильна вірити, що ніщо ніколи не стається ні так, як цього боїшся, ні так, як на це сподіваєшся.
Ecoutez l’histoire. Je crois assez ou rien n’arrive guère ni comme on le craint ni comme on l’espère.
Я гадала, як же це станеться. Я її матиму або не матиму. Гаразд. Якщо не матиму — то я знаю, яке враження це справить, бо позавчора й учора ввечері думала, що не матиму. А якщо матиму — що ж, це буде приємно, я чудово уявляла собі, як це... буде. То що ж тоді станеться? Звідки візьметься несподіванка? Мати її, не маючи, і не мати її, маючи. О пів на десяту ми йдемо до Салону і біля наших дверей зустрічаємо Божидара, що сяє, з батьком, який прийшов мене привітати. Ми беремо юнака з собою. І ось я приходжу до своєї зали й бачу свою картину, переставлену, піднесену на самісінький верх, над великим полотном, що зображує тюльпани сліпучих розмірів і кольору, підписаним художником другого розряду.
Je cherchais comment cela allait arriver. Je l’aurais ou je ne l’aurais pas. Bien. Si je ne l’ai pas, je connais l’effet produit puisque avant hier et hier soir je pensais ne pas l’avoir. Et si je l’ai eh bien ce sera agréable, je me figurais parfaitement comment cela... serait. Qu’est-ce qui va donc survenir? D’ou viendra la surprise. L’avoir sans l’avoir et ne pas l’avoir tout en l’ayant. A neuf heures et demie nous allons au Salon et rencontrons à notre porte Bojidar rayonnant avec son père qui vient me féliciter. Nous emmenons le jeune homme. Et j’arrive dans ma salle et je vois mon tableau, changé de place, remonté tout en haut au desus d’une grande toile représentant des tulipes d’une grandeur et d’une couleur aveuglante et signé d’un artiste de 2ème classe.
Тоді те передбачення, що табличку «почесна відзнака» причеплять до Ірми, стає можливим, я біжу туди. Нічого. Урешті дістаюся до осоружної пастелі — і знаходжу табличку там.
Alors cette prévision que l’écriteau: mention honorable serait attachée à Irma devient possible, j’y cours. Point. Je vais enfin jusqu’à l’odieux pastel et je l’y trouve.
Я одним стрибком опиняюся в Жюліана й стою там, говорячи понад пів години, ледь спроможна говорити. Я б розплакалася. Він видається дуже здивованим. Як це, та відколи відкрився Салон, відколи побачили мої полотна, про пастель уже й мови не було, і до того ж він був певен, що мене переставлять і то на найкраще місце1...
Je ne fais qu’un bond jusqu’à chez Julian et je suis là parlant plus d’une demi-heure sans pouvoir trop parler. J’aurais pleuré. Il paraît très étonné. Comment, mais depuis l’ouverture du Salon, depuis qu’on avait vu mes toiles il n’était plus question du pastel et puis il était sûr que je serais déplacée et sur la cimaise...
Зрештою, нагорода...
Enfin la récompense...
Хай навіть присуджена в іншому розділі, наче мала б захищати від такого піднесення... Він видається мені дуже чуйним, коли пише наполегливі й переконливі депеші до Кота, Лефевра й Тоні. Але вже надто пізно.
Quand même accordée dans une autre section semble protéger contre une ascension de cette espèce... Il me paraît plein de cœur en écrivant des dépêches pressantes et persuasives à Cot, Lefèvre et Tony. Mais il est bien tard.
Зрештою, я в розпачі й кажу все, що думаю про Тоні, цього євнуха мистецтва. Цього байдужця, цього брехуна, цього бовдура. Я мала б цього очікувати. Памʼятаєте, ми вважали маленьку Брізбен відхиленою, я пишу йому, а він відповідає мені на чотирьох сторінках, що зробив усе, щоб її врятувати, та не зміг. А її ж прийняли, його просто не було на місці. Те саме й тут. Я пишу йому:
Enfin je suis désespérée et dis tout ce que je pense de Tony, cet ennuque de l’art. Cet indifférent, ce menteur, cet abruti. J’aurais dû m’y attendre. Vous vous rappelez, nous avons cru la petite Brisbane refusée, je lui écris et il me répond sur quatre pages qu’il a tout tenté pour la sauver et n’y a pas réussi. Elle avait été admise et il était absent. La même chose ici. Je lui écris:
Переписаний лист · Lettre de Marie à Tony Robert-Fleury (copie), 24 mai 1883Добродію, Дізнаюся з газет, що отримала почесну відзнаку, і ви можете судити про мою радість перед цією такою несподіваною річчю2. Спішу подякувати вам і сказати, що я в цілковитому розпачі. Мою картину переставили, щоб повісити вище, над купою жахливих тюльпанів пана Беннера, ельзаського патріота, брата Беннера — фальшивого Геннера, що малює німф у темній зелені. А табличка опинилася на пастелі. Це горе. Якби ви могли щось для мене вдіяти, я була б вам справді вдячна (це востаннє, він може бути певен). Я не хочу бути смішною й не випрошую успіху. Але те, що тут учинили, волає до неба. На загальну думку, я ні на що не заслуговую, так, це картина на дещо заслуговує. Я не настільки дурна й не настільки божевільна, щоб про щось просити. Я ні на що не сподівалася. Якби мені нічого не дали, я вважала б це цілком справедливим. А ось нагорода, що стає річчю надзвичайно принизливою. Я в цілковитому розпачі. Нічого — ось що було б справедливо. Це жахливо. Щиро віддана вам Марі
Monsieur, J’apprends par les journaux que j’ai obtenue une mention honorable et vous pouvez juger de ma joie devant cette chose si inattendue. Je viens vous remercier et dire que je suis absolument désespérée. On a changé mon tableau pour le mettre plus haut au-dessus d’un amas de tulipes terribles par M. Benner le patriote alsacien, le frère du Benner - faux Henner qui fait des nymphes dans du vert sombre. Et l’écriteau se trouve sur le pastel. C’est une désolation. Si [vous] pouviez quelque chose pour moi je vous en serai vraiment reconnaissante (c’est pour la dernière fois il peut en être certain). Je ne veux pas être ridicule et ne sollicite pas de succès. Mais ce qu’on a fait ici fait crier. De l’avis de tout le monde je ne mérite rien, oui c’est le tableau qui mérite quelque chose. Je ne suis ni assez sotte ni assez folle pour avoir demandé quoique ce soit. Je n’espérais rien. On ne m’aurait rien donné que je le trouverais parfaitement bien. Et voilà une récompense qui devient une chose excessivement humiliante. Je suis tout à fait désespérée. Rien serait juste. Ça est épouvantable. Votre bien dévouée Marie
Не знаю, як мені стає терпцю розповідати вам це. О першій я йду додому, і приходять Вільвʼєй, Зільгардт і Клер.
Je ne sais pas comment j’ai la patience de vous raconter cela. A une heure je vais à la maison, et arrive Villevielle, Zillhardt et Claire.
Перед Зільгардт я вдаю дуже вдоволену. А коли вона пішла й прийшов Божидар із Діною, я даю волю всьому своєму обуренню.
Je parais très contente devant Zillhardt. Elle partie, et Bojidar arrivant avec Dina je laisse déborder toute mon indignation.
А воно неабияке, справедливе — і мені від нього боляче.
Et elle est considérable, juste et me fait mal.
Ось відповідь Тоні.
Voici la réponse de Tony.
Переписаний лист · Lettre de Tony Robert-Fleury à Marie, 24 mai 1883 (copie, avec les remarques de Marie au lecteur)Панно, Отримую вашого листа й засмучений, що ваша радість не без домішки. Я не міг заперечити проти переставлення вашої картини з тієї причини, що зашкодив би вам в очах трьох-чотирьох членів журі, які жваво цікавилися картиною, що ви її заступили. Любий читачу, звертаю твою увагу на ці слова, які підкреслюю. Посмакуй. «Я вчинив правильно, бо мети досягнуто». Звертаю твою увагу, о читачу, і на наведену вище фразу. «Що ж до таблички: на живопис вам забракло голосів, а ваша пастель, навпаки, дістала вельми почесну кількість голосів». Якщо кількість вельми почесна, то на три голоси менше її не знеславили б. Далі. Я сам-один не можу боротися проти всього журі, я зробив якнайкраще або принаймні гадав, що роблю якнайкраще. Заспокойтеся й не дивіться на речі в такому жахливому світлі. Чимало людей були б щасливі на вашому місці. Прийміть, панно, мої найкращі й найвідданіші почуття. Тоні Робер-Флері.3
Mademoiselle, Je reçois votre lettre et je suis désolé que votre joie ne soit pas sans mélange. Je n’ai pu m’opposer au changement de votre tableau par la raison que je vous aurais nui dans l’esprit de trois ou quatre jurés qui s’intéressaient vivement au tableau que vous avez remplacé. Ami lecteur, je te recommande ces mots que je souligne. Savoure. “J’ai bien fait puisque le but a été atteint”. Je te recommande aussi ô lecteur la phrase ci-dessus. “Quant à la pancarte: vous n’avez pas eu assez de voix sur la peinture et votre pastel a au contraire a réussi un nombre très honorable de suffrages”. Si le nombre est très honorable, ce n’est pas trois voix de moins qui le déshonorait. Continuons. Je ne puis à moi tout seul lutter contre le jury tout entier, j’ai fait pour le mieux ou du moins j’ai cru faire pour le mieux. Calmez-vous et ne voyez pas les choses sous un jour aussi épouvantable. Il y a bien des gens qui seraient heureux à votre place. Croyez mademoiselle à mes meilleurs et plus dévoués sentiments. Tony Robert-Flery.
Ось. Я відчуваю ту ломоту, що її, певно, завдала йому ця гомерична боротьба проти всього обʼєднаного журі. Якщо вже так доводилося боротися, то що ж означає його лист того дня, коли мене прийняли, з якого вихоплюю цю фразу, що її особливо вам рекомендую: «Мені нема потреби казати вам, що ваші картини прийняли дуже прихильно».
Là. Je sens les courbatures que cette lutte homérique contre tout le jury coalisé à dû lui donner. S’il faut lutter tant que ça que signifie donc sa lettre le jour ou j’ai été admise et dont je détache cette phrase que je vous recommande spécialement: “Je n’ai pas besoin de vous dire que vos peintures ont été très bien accueillies”.
Йому навіть нема потреби мені це казати — настільки це природно. Ні, я відповідаю йому ось так, просто:
Il n’a même pas besoin de me le dire, tellement c’est naturel. Non je lui réponds, ceci, simplement:
Переписаний лист · Lettre de Marie à Tony Robert-Fleury (copie), 24 mai 1883Добродію, Усе зваживши й розглянувши речі з найбільшим спокоєм, я вважаю, що дістала ляпаса4. Щиро віддана вам учениця. Марі Башкирцева
Monsieur, Tout bien considéré et envisageant les choses avec le plus grand sang-froid je me considère comme ayant reçu un soufflet. Votre bien dévouée élève. Marie Bashkirtseff
Поки точиться це листування і поки я, мов колорист, коментую цю ницість, цю ганьбу, цю несправедливість, мені надходить кілька вітальних листів.
Pendant que s’échange cette correspondance et que je commente en coloriste cette vilenie, cette infamie, cette injustice, il m’arrive plusieurs lettres de félicitations.
Відзнака за пастель — це безглуздо, але ще півбіди! Та підняти мою картину! Це доводить мене до сліз на самоті в моїй кімнаті, поки я це пишу. Відзнака за пастель — це образа5, дурість, прикрість, але переставляти картину... І ви ж знаєте, що кажуть, кажуть, я цього певна. Кажуть або казатимуть, що мене дуже проштовхує пан Робер-Флері, бо він написав мій портрет.
Mention pour le pastel c’est idiot, mais passe encore ! Mais remonter mon tableau ! Ça me fait pleurer toute seule dans ma chambre en l’écrivant. La mention au pastel c’est un camouflet, une stupidité, un chagrin mais aller déplacer le tableau... Et vous savez que l’on dit, on dit, j’en suis certaine. On dit ou on dira que je suis très poussée en avant par M. Robert-Fleury parce qu’il a fait mon portrait.
Він непідкупний. Це дуже гарно. Але задовго до того, як зайшлося про портрет, він вважав мене своєю єдиною цікавою ученицею поряд із Брезло й щедро мене заохочував.
Il est incorruptible. C’est très beau. Mais bien avant qu’il fut question du portrait il me considérait comme sa seule élève intéressante avec Breslau et m’a prodigué les plus grands encouragements.
А вже після портрета він ніколи не соромився казати, що це погано, коли було погано. Тож я йому довіряла. І коли він стільки доброго сказав про цю картину, я цілком могла йому повірити. І досі вірю. Беру Бога й усіх чесних людей за свідків: торік другі медалі давали за речі, які мені й нігтя не варті. Та й цього року так само. Кожен вам скаже, що це правда. Мене вважають простачкою, бо я обурююся.
Et puis après le portrait il ne s’est jamais gêné pour dire que c’est mauvais quand c’était mauvais. Aussi j’avais confiance. Et lorsqu’il a dit tant de bien de ce tableau, je pouvais bien le croire. Et je le crois encore. J’en prends Dieu et tous les honnêtes gens à témoin, l’année dernière on a donné des deuxièmes médailles à des choses qui étaient loin de me valoir. Et cette année aussi du reste. Tout le monde vous dira que c’est vrai. On me trouve bien bonne de m’indigner.
Я не можу стерпіти стільки нечесності, стільки брудних оборудок.
Je ne puis admettre tant de mauvaise foi, tant de sales tripotages.
Я не розумію цієї мистецько-виборчої кухні6. Це ганебно. Коли ж я стану така сама пройдисвітка, як інші, щоб уже не обурюватися.
Je ne comprends pas cette cuisine artistico-électorale. C’est infâme. Quand donc serai-je aussi canaille que les autres pour ne plus m’indigner.
За намовою Клер я пишу Бастьєнові-Лепажу, бо його великий талант змушує мене вірити, що він справедливий.
Poussée par Claire j’écris à Bastien-Lepage que son grand talent me fait croire juste.
Переписаний лист · Lettre de Marie à Jules Bastien-Lepage (copie), 24 mai 1883Добродію, Дивовижне цьогорічне журі щойно присудило мені відзнаку в якомусь далекому розділі, сама не знаю чому. І водночас мою картину піднесли до небес7. Як на мене, це зависоко, і я надто молода для апофеозу. Система відшкодування, певно. Одне слово, я дуже засмучена. Зробіть, щоб мене спустили; вас не насміляться не послухати, а внизу є такі жахливі картини, що моя могла б опинитися серед них. Прийміть, добродію, запевнення в моїх найкращих почуттях. Марі Башкирцева. N. B. Мене прийняли з номером.8
Monsieur, Le mirobolant jury de cette année vient de me décerner une mention dans une section lointaine, je ne sais pourquoi. Et en même temps on a fait monter mon tableau au ciel. Je trouve que c’est trop haut et que je suis bien jeune pour une apothéose. Système et de compensation sans doute. En somme je suis très chagrinée. Faites-moi descendre, on n’osera pas ne pas vous écouter et il y a en bas des peintures si affreuses que la mienne pourrait y être. Agréez Monsieur l’expression de mes meilleurs sentiments. Marie Bashkirtseff. N.B. J’ai été admise avec un numéro.
Клер забирає мене обідати до себе, і ввечері ми їдемо в Булонський ліс.
Claire m’emmène dîner chez elle et nous allons au Bois le soir.
Ось і все.
Et voilà.
Зрештою, нехай справжній талант пробивається сам. Згодна.
Enfin je veux bien que le vrai talent perce tout seul. D’accord.
Але треба, щоб тебе спершу спустили на воду. Самого Бастьєна-Лепажа на початку підтримував його вчитель пан Кабанель.
Mais il est nécessaire qu’on soit mis à flot pour commencer. Bastien-Lepage lui-même a été soutenu dans les commencements par son maître M. Cabanel.
Коли учень подає надії, його вчитель мусить хоч на мить підтримати йому голову над водою. Якщо він утримається — отже, він хтось, як ні — то тим гірше. О! Я свого досягну.
Lorsqu’un élève promet, son maître doit lui tenir un instant la tête hors de l’eau. S’il se maintient c’est qu’il est quelqu’un, si non tant pis. Oh ! j’arriverai.
Тільки це затримка, і не з моєї провини.
Seulement c’est un retard et pas par ma faute.
Не скористатися з певних переваг обурює мене, мов несправедливість!
Ne pas user de certains avantages me révolte, comme une injustice !
Божидар і Діна скаржилися адміністрації, певна річ, марно? А Божидар поцупив ту саму табличку й приніс її мені. Цей шматок картону зі словами: почесна відзнака.
Bojidar et Dina ont été réclamés auprès de l’administration, en vain bien entendu? Et Bojidar a chipé le fameux écriteau et me l’a apporté. Ce morceau de carton avec les mots: mention honorable.
Я одразу привʼязала її до хвоста Коко, який не насмілювався й поворухнутися, сповнений жаху. Одне слово, я засмучена, ображена, нещасна. Ця картина нагорі — це розрив серця...
Je l’ai immédiatement attaché à la queue de Coco qui n’osait pas bouger plein d’épouvante. En somme je suis désolée, vexée, malheureuse. Ce tableau en haut c’est un déchirement...
Але мій відчай став для тих, хто мене оточував, кумедним видовищем; я завжди видовище, і коли мені хочеться плакати, я кажу дотепи: не можна стомлювати людей, треба завжди бути розвагою, новинкою...
Mais mon désespoir a été pour ceux qui m’entouraient, un spectacle amusant, je suis toujours un spectacle et quand je voudrais pleurer je dis des drôleries, il ne faut pas fatiguer les gens, il faut toujours être une distraction, une nouveauté...
Можна подумати, ніби я така тому, що так хочу...
On dirait que je le suis parce que je le veux...
Ах! Мені вже нема потреби панькатися з цією мерзенною тварюкою Робер-Флері — велику ж користь він мені приніс...
Ah ! je n’ai plus à ménager cette sale bête de Robert-Fleury, pour ce qu’il m’a rapporté...
Яке щастя — більше не терпіти його знесилювальних порад.
Quel bonheur de ne plus subir ses conseils débilitants.
Примітки
Cimaise (карниз для розвішування) — найжаданіше місце на Салоні, на рівні очей. Про роботи, розвішані високо, казали, що їх «загнали під саму стелю», — ледь видимі, фактично понижені. ↩
Іронія навмисна: відзнака зовсім не була несподіванкою — її щедро обіцяли. ↩
В оригіналі Марі пише прізвище «Robert-Flery», можливо, через спалах гніву. ↩
Фр. soufflet — букв. ляпас. У французькій культурі честі XIX ст. — навмисна формальна образа, що вимагала сатисфакції. ↩
Фр. camouflet — букв. дим, пущений комусь в обличчя; переносно — розрахована зневага чи приниження. ↩
Фр. cuisine artistico-électorale — сатиричний новотвір Марі на позначення закулісних оборудок, якими виторговували й маніпулювали голоси журі. ↩
Фр. au ciel — букв. «до небес»: верхні ряди Салону, де картини розвішували так високо, що їх не було видно, фактично ховаючи. ↩
Бути «прийнятою з номером» означало, що картині присвоюють певний каталожний номер і дають належне місце, — звичне очікування для прийнятих робіт. ↩