Середа, 23 травня 1883

Цілу ніч без сну, оповита опіумом, заціпеніла, без снів і з усвідомленням, що минають години, без розумової тривоги.
Зранку зовсім знесилена.
Сьогодні голосують за ці нікчемні відзнаки.
Якби я не випила того сиропу, то однаково не заснула б і була б дуже збуджена.
Бог знає, що за день.
Я щойно проспала понад дві години. Пʼята вечора. Нічого не зробила й не зроблю.
Завтра вранці відкривається Салон. Мерзенний Жюліан!
Нащо було завдавати мені стільки тривоги! Я була б така спокійна.
Сьогодні ввечері все вирішиться. Лишилося ще кілька годин.
Ах! Невесело.
У Парижі сила свят, а я замкнена між чотирма стінами.
Згадали панну Мартинову в пані де Пуртале... А я не матиму цієї мистецької розради! Стільки разів обіцяної — і яка мене майже й не тішила. Що дрібніше, то прикріше: журитися б бодай через щось варте того. Але бути забалотованою, приміром, якимось нотаріальним писарем!..
Ні. Це було б без волі... Це не так уже й неприємно.
Сент-Аман, Дюсотуа, Алексіс, Енгельгардти. Мені не доведеться навіювати Сент-Аманові думку одружитися зі мною. Уже якийсь час він говорить про це і жартома, і серйозно, поділяє всі мої думки.
Що він думає? Чи справді вірить, що я вся віддана мистецтву? Чому б і ні? Чи, може —
Я лишаю всіх і піду спробую заснути... Солодким сном, як удень. Бо вночі я не спала, хоч і наче в маренні, і не могла керувати своєю думкою; я кілька разів пробувала думати про романтичні речі, але ця наркотична імла лишала мене без волі... Це не так уже й неприємно.

Примітки

Салон знову відчинився після голосування журі за нагороди. ↩