Четвер, 12 квітня 1883

Бувають дні, коли я чую гірше... І тоді хочеться втекти від самої себе, збожеволіти.
Учора з Полтави прийшло дві депеші. Мій батько дуже хворий. Ми чекаємо ще однієї депеші, і, мабуть, мама вирушить сьогодні ввечері. Вона впала в такий розпач... Треба [Слова зачорнено: вірити, що вона його справді любить] попри всі вади... Одружитися без кохання чи майже без нього, прожити двадцять років нарізно, знову зустрітися й покохати одне одного. Він був закоханий завжди, а от що до мами — то лише ці три останні роки. Він, може, помре. Та байдуже — вдача в нього не з приємних.
Він злий і підступний.
Коли я вперше поїхала до Росії, шість років тому, мені було сімнадцять, він спробував натякати на мамин рахунок — речі справді мерзенні і тим ганебніші, що то була брехня. Брехня безглузда й неможлива. Зрештою, навіть якби це була правда, він мав би мовчати про це останнім. Я народилася семимісячною, гадали, що я й двох годин не проживу, і всупереч усьому, що звичайно буває, і...
[Низ сторінки пошкоджено]
... вигадки, що я була доношена, цілком. І, певно, побоюючись, що я не зрозуміла, він повторив це ще раз: ти народилася доношеною, як усі, але після весілля, щоправда, мама... А далі, оскільки я й оком не повела, він заходився розповідати, як вони бавили час, коли він був нареченим, і як одного вечора затрималися в...
[Низ сторінки пошкоджено]
... як цілком чесна людина.
Чиновник без платні, люб'язний, марнотратний, удома його обожнюють. А поряд із цим — малі Еристови. Панна Башкирцева виходить за Еристова, вдівця з трьома дітьми — двома хлопцями й дівчинкою.
Діти після смерті князя живуть із мачухою в Гавронцях, де мешкають також альфонс-італієць, підібраний десь на неаполітанській вулиці, і французька акторка. Саме з цією акторкою виходила в люди маленька княжна десяти-дванадцяти років, а кокотка пана мого батька називала дитину: моя маленька Надін, вона була їй майже за гувернантку. Що ж до альфонса, то княгиня намагалася видати його за вихователя Мишка, але той, хоч і тринадцятилітній, зчинив такий галас, що від цього довелося відмовитися.
Той брудний натяк, про який я щойно казала, певною мірою пояснюється зневагою, яку дідусь і бабуся виявляли до свого зятя. Мене виховували в цих уявленнях, удома вічно говорили про безглузде мамине заміжжя, про нікчемність мого батька, про розпущені звичаї родини, — і тоді він захотів завдати цього удару, щоб переконати мене, ніби це для нас було великим щастям, що він одружився, і таке інше... Та байдуже — це не вельми благородна риса.
Зрештою, якщо мама овдовіє, ми не поїдемо на коронацію, я лишуся малювати без упину, а оскільки глибока жалоба забороняє виїзди, я зможу лікувати правий бік. Зроблю собі жовту пляму, якщо буде потреба.
Це стільки переваг. А на потім, за рік, ми залучимо собі підтримку в посольстві.

Примітки

«Альфонс» — жаргон 1880-х рр. на позначення чоловіка на утриманні жінки, коханця-нахлібника; від п'єси О. Дюма-сина «Пан Альфонс» (1873).