Середа, 21 лютого 1883

Жюліан пише мені, що нічого не тямить у моїй записці, але підозрює в ній великий і гіркий докір, що він геть спокійний, що йому доручили клопотатися лише про Виставку дам (він відповів, але було вже надто пізно), а що до Клубу, то він не переступав його порога вже рік тощо; підписується «щиро відданий вам», сподіваючись, що колись таки дізнається про свій злочин.
А я йому відповідаю:
«Заспокойтеся, ви не скоїли жодного злочину, а от Я — так. Бо це завжди злочин проти здорового глузду — не покладатися лише на себе.
А проте... Зрештою, що до справедливості, то найчастіша тут, унизу, — це справедливість пана Клемансо.
М.Б.
P.S. Зрештою, це справді не ваша вина, що я нецікава... У ваших очах.
Алексіс обідає з нами, і, заговоривши про Бастьєнів, ми посилаємо темношкірого слугу переказати йому, щоб прийшов негайно, а як його немає вдома — то завтра з самого ранку, у нагальній справі.