Неділя, 11 лютого 1883

Я міняю полотно й починаю заново. Я йду до церкви, це забирає в мене дві години роботи над картиною! Розпочате полотно я викинула, учора ввечері почала знову, і, здається, виходить.
Це, як я вже казала, двоє хлопчиків, які йдуть до притулку чи до школи, вони тримаються за руки, одному немає й шести років, а іншому щойно виповнилося чотири. Я працюю на подвір'ї притулку, просто неба, добре закутана.
Оскільки мій батько дуже хворий, а мама каже мені, що згодом я могла б пошкодувати тощо. Якби він помер, так і не помирившись із нами, тощо.
Зрештою, перепросити мене він справді не міг би. Тож я йду до його кімнати, кажу йому «добридень» — і по всьому.
Обід у пані Каншиної, людей небагато: Молінарі, де ла Феррьєр і пан Ґаране, декан хтозна-якого факультету, та інші, менш важливі.