Вівторок, 23 січня 1883

Ось чому вчора я впала навколішки на ліжко, благаючи дива!
Пан Клемансо виголосив величезну промову про обираність суддів... Вона воістину надзвичайної точності, щільна, наче полотно Гольбейна; за цією чудовою діалектикою ледь устигаєш стежити... і, далебі, я еклектична й не можу не захоплюватися певним красномовством... Не маючи розмаху, генія Іншого, [Замазано: він має чим] викликати захват і надолужувати з інших боків... Менш захопливих, безперечно...
Але, зрештою, це особистість, особистість дуже сильна у своїй логіці — лютій, бездоганній, невблаганній, метафізичній... Так, але пристрасній.
Годі й порівнювати з розмахом і піднесеною простотою того, іншого. Цей маленький математичний добродій, лютий і холодно-нервовий, усе ж єдиний після того, іншого, чий гнучкий і всеосяжний геній мав чар митця й науку державного мужа...