❦
Понеділок, 22 січня 1883
Lundi 22 janvier 1883
Цього митця переслідування тільки підносять. Не варто його чіпати, о Стефані? Та тоді я його люблю. У підсумку вигадають якусь капость, а поки що мене розважають.
Cet artiste grandit par la persécution. Il ne faut pas y toucher, ô Stéphanie ? Mais je l’aime alors. Il y aura quelque sale invention comme résultat, en attendant on m’égaie.
Ось уже два місяці я двічі на тиждень буваю в лікаря, якого порекомендував пан Дюпле, що, як ви памʼятаєте, сам не мав часу наглядати за мною. Лікування, яке неодмінно мало дати добрі наслідки, їх не дало.
Depuis deux mois je vois deux fois par semaine le docteur indiqué par M. Duplay qui ainsi que vous vous le rappelez n’avait pas le temps de me surveiller lui-même. Le traitement qui devait certainement donner de bons résultats, n’en a pas donné.
Мені не краще, але сподіваються, що це не посилиться. «А якщо не посилиться, то маєте вважати себе щасливою».
Je ne suis pas mieux, mais on espère que cela n’augmentera pas. « Et si ça n’augmente pas vous devez vous estimer heureuse ».
Це тяжко. Лікар — молодий чоловік тонкого й розумного вигляду, ми щоразу розмовляли, надто після смерті незабутнього Ґамбетти. Я приходила на лікування з ще червоними від сліз очима. І ось сьогодні ввечері, оскільки це був передостанній раз, він сказав мені, що пан Дюпле кілька разів про мене розпитував, що я його, виявляється, заінтригувала.
C’est dur. Le médecin est un jeune à l’air fin et intelligent, nous avons causé chaque fois, surtout depuis la mort du jamais regretté Gambetta. J’allais à mon traitement avec les yeux encore rougis de larmes. Enfin ce soir comme c’était l’avant-dernière fois, il m’a dit que M. Duplay s’est informé plusieurs fois de moi, je l’ai intrigué paraît-il.
Оскільки йому, певно, кортіло сказати мені, що я заінтригувала і його, я викликаю його на розмову, кажучи... Та невже, справді, і чому ж пан Дюпле заінтригований?
Comme il avait envie sans doute de me dire que je l’intriguai aussi, je le fais parler en disant... Que non, vraiment, et pourquoi M. Duplay a-t-il été intrigué ?
А оскільки між цим лікарем і цією дивакуватою пацієнткою встановилася певна невимушеність, я відверто кажу йому, що мене дуже тішить знати, яке враження я справляю на людей. Що ж, виявляється, лікар бачить три тисячі хворих і ледве їх памʼятає, а от я вразила цього грізного хірурга на імʼя Дюпле. Я здаюся йому? незвичайною, і він хотів би з вами поговорити.
Et comme une certaine familiarité s’est établie entre ce médecin et cette malade originale, je lui dis franchement que ça m’amuse beaucoup de savoir l’impression que je fais aux gens. Eh bien, il paraît qu’on voit trois mille malades dont on se rappelle guère mais que moi j’ai frappé ce terrible chirurgien qui s’appelle Duplay. Je lui parais ? extraordinaire et il aurait aimer causer avec vous.
— О! Це тому, що ви розповіли йому про всі наші розмови про політику й права жінок...
— Oh ! c’est parce que vous lui avez parlé de toutes nos conversations sur la politique et le droit des femmes...
— Та зовсім ні, запевняю вас...
— Non pas du tout, je vous assure...
— Та я не сказала йому й десятьох слів.
— Mais je ne lui ai pas dit dix mots.
— Словом, я не знаю.
— Enfin, je ne sais pas.
— А вас, вас я теж інтригую?
— Et vous, est-ce que je vous intrigue aussi ?
— Авжеж.
— Mais oui.
— І що ж?
— Eh bien ?
— Що ж, я вже вам казав: у вас немає нічого пересічного, у вас власні думки, це геть не схоже на те, що бачиш щодня... Ви самі сказали мені, що вас виховували як чоловіка, і ви проповідуєте освіту й рівність жінок.
— Eh bien je vous l’ai dit vous n’avez rien d’ordinaire, vous avez des idées à vous, cela ne ressemble en rien de ce qu’on voit tous les jours... Vous m’avez dit vous-même que vous aviez été élevée comme un homme, et’vous prêchez l’instruction et l’égalité des femmes.
— Авжеж, ну то що я таке
— Certainement, eh bien qu’est-ce que je représente
— Що ж, ставиш собі великий знак запитання.
— Eh bien, on se pose un grand point d’interrogation.
— А ще?
— Et puis
— Та я не знаю, певне одне: ви незвичайна.
— Mais je ne sais pas, ce qu’il y a de certain c’est que vous êtes extraordinaire.
— Отже, химерні погляди?
— Des idées biscornues alors ?
— Ні, дуже слушні, широкі знання... Словом, ви не така, як усі, і ставиш собі великий знак запитання.
— Non, très justes, des connaissances étendues... Enfin vous n’êtes pas tout le monde et l’on se pose un grand point d’interrogation.
— Зрештою, чи маю я поважний вигляд?
— Enfin, ai-je l’air respectable ?
— Та певна річ.
— Mais certainement.
— Що ж, це вже щось... Але мене вражає, що пан Дюпле був вражений? Адже я зробила все можливе, щоб не мати в собі нічого... разючого...
— Eh bien c’est quelque chose... Mais ce qui me frappe, c’est que M. Duplay ait été frappé ? J’ai fait mon possible pour n’avoir rien de... frappant...
Що ж він мав думати, цей лікарик, який так охоче розмовляв про громадські справи з цією бідолашною невиліковною пацієнткою?
Qu’est-ce qu’il doit penser ce petit médecin qui causait si volontiers des affaires publiques avec cette pauvre malade incurable ?
То я, виходить, розумна? Яке кокетство! І переписати цю розмову, наче щоб видати собі атестат. Ні, але ж це правда: з людьми на кшталт цього лікаря, Еміля Бастьєна, Жюліана я почуваюся як удома, висловлюю цікаві думки, які мене саму вражають своєю слушністю... Словом, є обмін, жива розмова... Така сама я була б у тому освіченому, сучасному, рухливому колі, що збирається, приміром, у пані Адам... Але з ким у нас? З дрібним світським людом... Це безглуздо — задля десятьох хвилин вальсу чи обміну банальностями, відповідей на компліменти... а далі що?
Je suis donc intelligente ? Quelle coquetterie ! Et transcrire cette conversation comme pour me donner un certificat. Non, mais enfin c’est vrai, avec des gens comme ce médecin, comme Emile Bastien, Julian, je suis chez moi, j’émets des idées intéressantes et qui me frappent moi-même par leur justesse... Enfin il y a échange, conversation vivante... je serais de même dans ce monde instruit, moderne, grouillant qui se rencontre chez Mme Adam par exemple... Mais avec qui chez nous ? Avec les petits gens du monde... C’est fou pour dix minutes de valse où un échange de banalités, des réponses aux compliments... et puis ?
Зрештою! Небо до мене немилосердне...
Enfin ! Le ciel n’est pas bon pour moi...