❦
Четвер, 28 грудня 1882
Jeudi 28 décembre 1882
Та хіба ж у цьому річ! У мене сухоти1. Він сказав мені це сьогодні: лікуйтеся, треба спробувати одужати, ви про це пошкодуєте. Мій лікар — молодий чоловік, на вигляд розумний; на мої заперечення проти наривних пластирів та інших гидот він відповідає, що я про це пошкодую і що зроду не бачив такої незвичайної хворої. А ще — що з мого вигляду ніхто, нізащо не запідозрив би моєї хвороби, я й справді квітну, а тим часом уражені обидві легені, ліва, щоправда, набагато менше. Уперше ліворуч у мене заболіло, коли я виходила зі святих печер у Києві2, куди ми всі ходили просити Господа Бога й мощі його святих про моє зцілення, не шкодуючи ні мес, ні карбованців. Тиждень тому в лівій легені ще майже нічого не було чути. Він спитав, чи є в мене родичі-сухотники. Так, батько дідуся та дві його сестри — графиня де Тулуз-Лотрек3 і пані Стральбо. Прадід і дві двоюрідні бабусі.
Il s’agit bien de cela ! Je suis poitrinaire. Il me l’a dit aujourd’hui, soignez-vous, il faut tenter de guérir, vous le regretterez. C’est un jeune homme et qui a l’air intelligent mon docteur; à mes objections contre les vésicatoires et autres infamies il répond que je le regretterai et qu’il n’a jamais de sa vie vu une malade aussi extraordinaire. Et aussi qu’à mon aspect on ne me donnerait jamais, jamais ma maladie, j’ai l’air florissant en effet et les deux poumons sont atteints, le gauche beaucoup moins pourtant. La première fois que j’ai eu mal à gauche ça a été en sortant des saintes catacombes à Kieff où nous avons tous été demander au Bon Dieu et aux reliques de ses saints de me guérir à grand renfort de messes et de roubles. Il y a huit jours on n’entendait encore presque rien au poumon gauche. Il m’a demandé si j’ai des parents poitrinaires. Oui, le père de grand-papa et ses deux sœurs la comtesse de Toulouse-Lautrec et Mme Stralbo. Un arrière grand-père et deux grandes tantes.
Одне слово, хай там як, а ви таки сухотниця. Мене трохи хитало на ногах, коли я спускалася сходами цього доброго чоловіка, якого цікавить така незвичайна хвора. Можна спинити хворобу, якщо я робитиму, що треба. Тобто: наривні пластирі й південь. Спотворити собі плечі на рік і піти на заслання.
Enfin quoiqu’il en soit, vous l’êtes, poitrinaire. Je vacillais un peu sur mes jambes en descendant l’escalier de ce brave homme qui s’intéresse à une malade si originale. On peut enrayer si je fais ce qu’il faut. C’est-à-dire: des vésicatoires et le midi. Me défigurer les épaules pour un an et m’exiler.
Та що таке один рік супроти цілого життя. А втім, гарне в мене життя.
Qu’est-ce qu’une année auprès de toute la vie. Elle est belle ma vie du reste.
Я дуже спокійна, але трохи здивована тим, що сама-одна посвячена в таємницю своїх нещасть. А ворожки пророкують мені стільки щастя; утім, Жакоб провістила мені хворобу. Ось вона. Щоб її пророцтво справдилося до кінця, бракує: великого успіху, грошей, шлюбу, а потім кохання одруженого чоловіка. Одне слово, у мене болить лівий бік, менш хворий. Потен4 ніколи не хотів казати, що уражені легені, він уживав звичайні в таких випадках формули — бронхи, бронхіт тощо. Краще знати напевне, це спонукає мене зробити все, крім відʼїзду цього року.
Je suis très calme mais un peu étonnée d’être seule dans le secret de mes malheurs. Et les tireuses de cartes qui me prédisent tant de bonheurs, pourtant la Jacob m’a annoncé une maladie. La voilà. Pour que sa prédiction soit entièrement réalisée il manque: le grand succès, l’argent, le mariage et puis l’amour d’un homme marié. Enfin, ça me fait mal du côté gauche, le moins malade. Potain n’a jamais voulu dire que les poumons étaient atteints, il employait les formules ordinaires en pareil cas, les bronches, la bronchite etc. Il vaut mieux savoir au juste, ça me décide à tout faire sauf le départ cette année.
Наступної зими в мене буде чим пояснити цю подорож — картина «Святі жони»5. Цієї ж зими це означало б знову розпочати торішні прикрощі. Усе, крім півдня, і хай буде, як Бог дасть.
L’hiver prochain j’aurai pour expliquer ce voyage le tableau des Saintes femmes. Cet hiver ce serait recommencer les embêtements de l’année dernière. Tout sauf le midi et à la grâce de Dieu.
Зрештою, лікар наговорив так багато тому, що відколи він мене бачить, мені стало гірше. Він лікує мені вуха, а про груди я заговорила з ним лише випадково, зі сміхом, і тоді він послухав і приписав мені гранули (місяць тому), а надто всяку гидоту на шкіру, на яку я ніяк не могла наважитися, сподіваючись, що воно не посуватиметься так швидко.
Enfin ce qui fait qu’il a tant dit ce docteur c’est que depuis qu’il me voit ça va plus mal. Il soigne mes oreilles et je ne lui ai parlé de la poitrine que par hasard en riant et alors il a écouté et il m’a ordonné des granulés (il y a un mois) et surtout des saletés sur la peau, ce à quoi je n’ai pas pu me décider espérant que ça n’avancerait pas si vite.
Отже, я сухотниця? Усього два-три роки. І загалом це ще не настільки задавнено, щоб я від цього померла, тільки це дуже прикро.
Alors, je suis poitrinaire ? Depuis deux ou trois ans seulement. Et en somme ce n’est pas assez avancé pour que j’en meure, seulement c’est bien ennuyeux.
О! так. Але як пояснити мій здоровий вигляд і те, що я вже не влізаю в ліфи, пошиті задовго до того, як я захворіла, у час, коли ні про що й мови не було. Мабуть, я раптом схудну, це, може, тому, що я молода і маю такі широкі плечі, такі опуклі груди, такі іспанські стегна. Я ніяк не отямлюся від усіх цих катастроф.
Oh ! oui. Mais comment expliquer mon air bien portant et que je ne peux plus entrer dans des corsages qui ont été faits bien avant que je sois malade et au moment où il n’était question de rien. Il faut croire que je maigrirai subitement, c’est peut-être parce que je suis jeune et des épaules si larges, la poitrine si bombée, les hanches si espagnoles. Je n’en reviens pas de toutes ces catastrophes.
Зрештою, нехай мені дадуть ще десять років, і протягом цих десяти років — слави й кохання, і я помру вдоволена в тридцять. Ні, у тридцять пʼять. Якби було з ким домовлятися, я уклала б угоду.
Enfin qu’on me laisse encore dix ans et pendant ces dix années de la gloire et de l’amour et je mourrai contente à trente ans. Non à trente-cinq. S’il y avait avec qui traiter je ferai un marché.
Померти в тридцять пʼять, проживши життя. Він на той час був би ще молодий, він на чотирнадцять чи пʼятнадцять років старший за мене.
Mourir à trente-cinq ans, ayant vécu. Il serait encore jeune lui à ce moment, il a quatorze ou quinze ans de plus que moi.
Тоні сорок пʼять, і він молодий; інший мав би сорок девʼять у час моєї смерті.
Tony a quarante-cinq ans et il est jeune, l’autre aurait quarante-neuf ans au moment de ma mort.
Каролюсові ще більше, а його все одно можна кохати, надто якщо його кохали й раніше. Ах! горе. Але я хотіла б одужати... Тобто... спинити недугу; бо вона ніколи не виліковується, але з нею живуть, і довго, не менше за будь-якого консьєржа. Сухотниця! І слово на місці, і річ. Я наставлю собі скільки завгодно наривних пластирів, але я хочу писати фарбами.
Carolus a plus que ça et on peut encore l’aimer surtout si on l’aimait d’avance. Ah ! misère. Mais je voudrais guérir... C’est-à-dire... arrêter le mal; car ça ne se guérit jamais, mais on vit avec ça et longtemps, autant que n’importe quel concierge. Poitrinaire ! Le mot y est et la chose. Je mettrai tous les vésicatoires qu’on voudra mais je veux peindre.
Я зможу замаскувати пляму ліфами з квітами, мереживом, тюлем і тисячею чарівних дрібничок, які носять і без потреби, це може вийти навіть гарно. Ах! я себе втішаю. Наривні пластирі ж не носять усе життя, через рік, через два роки лікування я буду як усі, я буду молода... Я...
Je pourrai masquer la tache par des corsages à fleurs et de dentelle et du tulle et mille choses ravissantes qu’on met sans en avoir besoin, ça pourra être même joli. Ah ! je me console. On ne met pas des vésicatoires toute sa vie, après un an, deux ans enfin de soins je serai comme tout le monde, je serai jeune... Je...
Ах! я ж вам казала, що мушу померти. Бог, неспроможний дати мені те, що зробило б моє життя можливим, виплутується, убиваючи мене. Засипавши мене бідами, він убиває мене, щоб покінчити з усім. Я ж вам казала, що мушу померти, це не могло тривати, ця спрага всього, ці колосальні пориви, це не могло тривати. Я ж вам казала, давно, кілька років тому, у Ніцці, коли ще невиразно прозрівала все, що мені потрібно для життя. Але ж інші мають більше й не вмирають! Та що ж це!!
Ah ! je vous l’avais bien dit que je devrai mourir. Dieu ne pouvant me donner ce qui me rendrait la vie possible s’en tire en me tuant. Après m’avoir accablé de misères il me tue pour en finir. Je vous l’ai bien dit que je devrai mourir, ça ne pouvait pas durer, cette soif de tout, ces aspirations colossales, ça ne pouvait pas durer. Je vous l’ai bien dit, il y a longtemps, il y a des années, à Nice, lorsque j’entrevoyai vaguement encore tout ce qu’il me fallait pour vivre. Mais les autres ont davantage et ne meurent pas ! Voyons !!
Я нікому цього не скажу, крім Жюліана, який обідав тут, і ввечері, опинившись на мить наодинці, я промовисто кивнула йому, показавши рукою на горло й груди.
Je ne le dirai à personne, sauf à Julian qui a dîné ici et le soir nous trouvant un instant seuls je lui ai fait un signe de tête significatif en indiquant de la main la gorge et la poitrine.
Він не хоче вірити, я ж видаюся такою міцною. Він заспокоює мене, наводячи приклади друзів, щодо яких лікарі помилялися...
Il ne veut pas croire, je parais si forte. Il me rassure me citant des amis sur le compte desquels les médecins s’étaient trompés...
По тому він питає, що я думаю про небо, я ж казала, що воно, небо, погано зі мною поводиться. Що я про нього думаю? Нічого доброго. Він гадає, що я вірю, ніби нічого немає й що все ж таки щось є. Так, можливо. Я читаю йому «Надію на Бога» Мюссе, а він відповідає мені закликом, чи то прокляттями Франка6... «я хочу жити!!». Я теж. Овва, мене тішить це становище засудженої чи майже такої. Це поза, це хвилювання, я ношу в собі таємницю, смерть торкнулася мене пальцем, у цьому є певний чар, та й до того ж це нове.
Là-dessus il me demande ce que je pense du ciel, j’avais dit qu’il me maltraitait, lui, le ciel. Ce que j’en pense ? Pas grand bien. Il croit que je crois qu’il n’y a rien et qu’il y a tout de même quelque chose. Oui c’est possible. Je lui lis « L’espoir en Dieu » de Musset et il me répond par l’invocation ou les imprécations de Frank... « je veux vivre ! ! ». Moi aussi. Tiens ça m’amuse cette position de condamnée ou à peu près. C’est une pose, une émotion, je contiens un mystère, la mort m’a touché du doigt, il y a là un certain charme, c’est nouveau d’abord.
А ще змога говорити про свою смерть уже насправді — це цікаво, і я повторюю, це мене тішить. Шкода, що не можна без прикрощів мати іншої публіки, крім мого сповідника Жюліана.
Et pouvoir pour tout de bon parler de ma mort, c’est intéressant et je le répète, ça m’amuse. C’est dommage que l’on ne puisse sans inconvénient avoir d’autre public que mon confesseur Julian.
Примітки
Сухотна (фр. «poitrinaire») — хвора на туберкульоз легень. Марі померла від нього 31 жовтня 1884 року. ↩
Святі печери в Києві — Києво-Печерська лавра, у підземних ходах якої спочивають мощі святих. ↩
Графиня де Тулуз-Лотрек і пані Стральбо — двоюрідні бабусі Марі, сестри її діда («deux grandes tantes»). ↩
Потен — д-р Пʼєр-Карл Потен (1825–1901), видатний паризький лікар, фахівець із серцевих і легеневих хвороб. ↩
«Святі жони» (фр. «les Saintes femmes») — велика релігійна картина, яку Марі задумала: сцена біля гробу великоднього ранку. Вона працювала над підготовчими етюдами до неї, але картину так і не завершила. ↩
Франк — герой драматичної поеми Альфреда де Мюссе «Чаша й вуста» (фр. «La Coupe et les Lèvres», 1832). ↩