❦
Субота, 23 грудня 1882
Samedi 23 décembre 1882
Отже, сьогодні ввечері в нас на обіді великий, справжній, єдиний, незрівнянний Бастьєн зі своїм братом.
Donc ce soir nous avons à dîner le grand, le vrai, le seul, l’incomparable Bastien et son frère.
Більше нікого не запросили, що було трохи незручно, він обідав у нас уперше, і це видавалося, мабуть, дещо аж надто інтимним, а звідси й страх, що стане нудно, ви ж розумієте.
On n’avait invité personne d’autre, ce qui était un peu gênant, il dînait pour la première fois et ça semblait peut-être un peu trop intime et alors la peur que ça devienne ennuyeux, vous comprenez.
Щодо брата, то його приймають тут майже так само по-домашньому, як... Божидара, але великий, справжній, єдиний тощо. Одне слово, цей чоловічок, який, навіть якби був із золота, усе одно не вартий би був свого таланту... Цей чоловічок милий і, гадаю, полещений тим, що на нього так дивляться; ніхто ще не нагородив його «генієм», я теж йому цього не кажу, лише поводжуся з ним як із таким і хитрими дитячими витівками згодовую йому величезні лестощі. Божидар приходить на хвилину ввечері, він у любʼязному гуморі, він мене в усьому підтримує, він тут свій, дуже втішений зустріччю з Бастьєнами та іншими знаменитостями. Але щоб Бастьєн не уявив собі, ніби я надмірно його обожнюю, я долучаю до нього Сен-Марсо, про якого з ним говорю, одне слово: ви обидва. Зрештою, він пробув до півночі; я написала пляшку, яку він визнав гарною, додавши, що «ось так і треба працювати, терпіння, зосередьтеся, віддайте все, на що здатні, намагайтеся скрупульозно передати природу».
Pour le frère il est ici reçu presque aussi familièrement que... Bojidar mais le grand, le vrai, le seul etc. Enfin ce petit bonhomme que si pourtant il était en or ne vaudrait tout de même pas son talent... Ce petit bonhomme est gentil et flatté je pense d’être regardé comme cela; personne ne lui a encore donné du « génie », je ne le lui dis pas non plus, seulement je le traite comme tel et par d’artificieux enfantillages lui fais avaler des flatteries énormes. Bojidar vient un instant le soir, il est dans une lune aimable, il abonde dans mon sens, il est de la maison, très heureux de rencontrer des Bastien et autres célébrités. Mais pour que Bastien ne s’imagine pas que je pousse mon admiration à l’excès je lui adjoins Saint Marceaux dont je lui parle, enfin : vous deux. Enfin il est resté jusqu’à minuit; j’ai peint une bouteille qu’il a trouvé bien ajoutant que « c’est comme cela qu’il faut travailler, de la patience, concentrez-vous, donnez tout ce que vous pourrez, tâchez de rendre scrupuleusement la nature ».