Неділя, 24 грудня 1882

Сент-Аман, Жері приходять заважати мені працювати.
Оскільки портрет завершено, я надсилаю йому сьогодні зранку чотири тисячі франків у конверті й кошик квітів від Вайяна, незрівнянного майстра-флориста. Та ще й кошик величезний, чарівний.
Він був просто-таки вражений, як каже Розалі; бʼюся об заклад, що цей митець, який прийшов у це «сучасне» століття вже старим, цей митець зразка 1835 року ніколи нічого подібного не отримував. Він навіть пʼяти франків Розалі не дав. Хоч його портрет міщанський, орлеаністський тощо, я повелася з ним мило, — таке робиш для себе, та й до того ж так уникаєш марудного листа, який мав би супроводжувати банкноти.
Ах! Бастьєн такого портрета не зробив би. Я гадала, що Тоні зобразить мене задрапованою, грецькою, тонкою, чистою, з добре промальованими формами. А натомість він показує мене панянкою в кріслі, з віялом у руці.

Примітки

Вайян — модний паризький флорист («lʼincomparable artiste en fleurs»). ↩
Орлеаністський (фр. «orléaniste») — тут: у буржуазному смаку доби Луї-Філіппа (1830–1848). ↩