Субота, 23 грудня 1882

Отже, сьогодні ввечері в нас на обіді великий, справжній, єдиний, незрівнянний Бастьєн зі своїм братом.
Більше нікого не запросили, що було трохи незручно, він обідав у нас уперше, і це видавалося, мабуть, дещо аж надто інтимним, а звідси й страх, що стане нудно, ви ж розумієте.
Що до брата, то його приймають тут майже так само по-домашньому, як... Божидара, але великий, справжній, єдиний тощо. Одне слово, цей чоловічок, який, навіть якби був із золота, усе одно не вартий би був свого таланту... Цей чоловічок милий і, гадаю, полещений тим, що на нього так дивляться; ніхто ще не нагородив його «генієм», я теж йому цього не кажу, лише поводжуся з ним як із таким і хитрими дитячими витівками згодовую йому величезні лестощі. Божидар приходить на хвилину ввечері, він у люб'язному гуморі, він мене в усьому підтримує, він тут свій, дуже втішений зустріччю з Бастьєнами та іншими знаменитостями. Але щоб Бастьєн не уявив собі, ніби я надмірно його обожнюю, я приточую до нього Сен-Марсо, про якого з ним говорю, одне слово: ви обидва. Зрештою, він пробув до півночі; я написала пляшку, яку він визнав гарною, додавши, що «ось так і треба працювати, терпіння, зосередьтеся, віддайте все, на що здатні, намагайтеся скрупульозно передати природу».