❦
Неділя, 17 грудня 1882
Dimanche 17 décembre 1882
Справжній, єдиний, неповторний, великий Бастьєн приходить сьогодні.
Le vrai, le seul, l’unique, le grand Bastien vient aujourd’hui.
Я приймала його очманіла, незграбна й розгублена, знервована й принижена тим, що не маю чого йому показати.
Je l’ai reçu, affolée, maladroite et confuse, énervée et humiliée de n’avoir rien à lui montrer.
Він лишається понад дві години, передивившись усі полотна по всіх кутках, тільки я заважала йому дивитися, нервуючи й невлад сміючись. Цей великий митець дуже добрий, він намагається мене заспокоїти, і ми говоримо про Жюліана, винуватця цієї величезної зневіри. Бастьєн не поводиться зі мною як із навіженою, він каже те саме, що Тоні, що Жюліан, тільки без отих жахливих жартів, що, мовляв, усьому кінець, що я вже нічого не зроблю, що я пропала... Ось що доводить мене до нестями.
Il reste plus de deux heures après avoir regardé toutes les toiles dans tous les coins, seulement je l’empêchais de voir, nerveuse et riant de travers. Ce grand artiste est très bon, il essaye de me calmer et on parle de Julian qui est l’auteur de cet immense découragement. Bastien ne me traite pas en folle du monde, il dit comme Tony, comme Julian, seulement sans ces horribles plaisanteries que c’est fini, que je ne ferai plus rien, que je suis perdue... Voilà ce qui m’affole.
А втім, я видираю в цього старого мавписька1 оці вісім сторінок.
Du reste je décroche à ce vieux singe les huit pages que voici.
Бастьєн — тобто я обожнюю його талант. І я гадаю, що завдяки самій моїй розгубленості знайшла делікатні й несподівані лестощі, та й те, як я його прийняла, було вже неабиякими лестощами. Він робить начерк в альбомі міс Річардс, яка довірила мені його, щоб я там щось намалювала. А оскільки чорнило проступало крізь аркуш і бруднило наступний, він хотів був покласти між ними клаптик паперу:
Bastien est, c’est-à-dire j’adore son talent. Et je crois avoir trouvé grâce à mon trouble même des flatteries délicates et imprévues, la façon dont je l’ai reçu était déjà une bien grosse flatterie. Il fait un croquis dans l’album de Miss Richards qui me l’avait confié pour que j’y dessine quelque chose. Et comme l’encre passait à travers la feuille et salissait la suivante il voulut mettre un morceau de papier entre:
— Облиште, облиште, так їй буде аж два.
- Laissez, laissez, ça lui en fera deux.
Не знаю, чому я ощасливлюю Річардс; іноді мені тішить душу зробити велику приємність тому, хто на неї не сподівається і хто для мене лише перехожий. Коли я писала на Гранд-Жатт2, одного дня до берега прийшла ціла родина: батько й четверо чи пʼятеро дітей, обідрані, з жалюгідним клунком лахміття, схоже було на злиденне переселення. Я дала їм два франки. Треба було бачити радість, подив цих сердег. Я сховалася за деревами. Небо ніколи не ставилося до мене так добре, це небо ніколи не мало таких добродійних примх, і я вже не дуже певна, що...
Je ne sais pas pourquoi je fais le bonheur de Richards, quelquefois ça m’amuse de faire un grand plaisir à qui ne s’y attend pas et qui est pour moi un passant. Quand je peignais à la Grande Jatte, un jour est venu au bord de l’eau toute une famille, le père et quatre ou cinq enfants, déguenillés avec un pauvre paquet de hardes, ça avait l’air d’un déménagement de misère. Je leur ai donné deux francs. Il fallait voir la joie, surprise de ces misérables. Je me suis cachée derrière les arbres. Le ciel ne m’a jamais si bien traitée, ce ciel n’a jamais eu de ces bienfaisantes fantaisies, et je ne suis plus bien sûre que...
Примітки
«Старе мавписько» (фр. «le vieux singe») — Жюліан; «вісім сторінок» — це попередні сторінки щоденника зі скаргами на його викладання. ↩
Гранд-Жатт — острів на Сені біля Нейї, місце недільних прогулянок, згодом сюжет картини Сера «Недільний день на острові Гранд-Жатт» (1884–1886). ↩