Четвер, 7 грудня 1882

Ми хвилину побалакали з Жюліаном, але вже без отих довгих розмов... Немає поживи, усе вже сказано, ми чекаємо, доки я працюватиму й творитиму. А проте я дорікаю йому за несправедливість, а радше за те, як він узявся мене підганяти...
Він каже, що надає моїм успіхам тим більшої ваги, що скрізь оголошував мене знаменитістю, дивом, яке ось-ось має розквітнути, — і нате! Я обманула його сподівання. Я б залюбки повірила, як він, що це моя провина, що це через те, що я погано працювала. Зрештою, я зі сміхом кажу йому про своє розчарування, він теж обманув мої сподівання, він мене не розуміє, недооцінює, приписує мені вульгарні почуття, бо, уявіть собі, цей чоловік гадає, що я на нього дмуся, коли він критикує деякі мої етюди?!
Може, тому, що останнім часом я уникала тих довгих суперечок і дружніх перепалок, що часом тримали нас по дві години; та невже він справді може гадати, ніби я серджуся на нього за те, що мені погано повелося і що я не роблю більших успіхів?
Розчавлена й знищена власним безсиллям, я просто не мала настрою на дотепні розмови, ось і все. Моя пастель піде в один клуб, а потім на Салон, «це річ найвищого ґатунку», — каже батечко Жюліан, і мені кортить кинутися йому на шию.
Що ж, треба написати картину, «яка спиняє митців». Та зроблю я її ще не зараз. Ах! Господи, якби я могла повірити, що, працюючи, я цього досягну! Це додало б мені мужності. Але зараз мені здається, що я ніколи не зможу. Я працюю погано, я знаю, так, це правда, після «Ірми» я брьохалася в дощі з батечком Шарлем, а потім поїхала до Росії, разом три місяці отупіння. А три місяці — це дванадцять етюдів, дванадцять торсів у натуральну величину чи дванадцять композицій у півнатуру. Я ніколи в житті не зробила чотирьох поспіль. Жюліан має рацію, тому мені й кортіло його обняти.
Він каже, що я не зможу зробити так, як у провалі Брезло (то був портрет священника й невелика картина). Але я ж цілий рік була хвора!

Примітки

Батечко Шарль — приязне прізвисько одного з професійних натурників, що регулярно позували в Академії Жюліана. Марі працювала з ним під час пленерних сеансів у дощову погоду — «батечко Шарль» у дощі стає наскрізним мотивом невдячної, виснажливої праці.