Неділя, 5 листопада 1882

Але він помиляється, бо я добре бачила, як вона, дружина, торік плакала й тужила, відірвана від першого малюка. А що ж було б тепер.
Ах! які ж ці створіння нецікаві! Вони не вміють ні любити одне одного, ні любити своїх дітей, ні жити в мирі. Єдине, що вони добре зрозуміли й усвідомили, — це бажання одружитися. А щодо решти! Якби це бодай були звичні приводи для чвар, як-от: кокетство, марнотратство, легковажність, зради, ревнощі. Та де там. Вони дурні, вони брудні, вони нудні й сваряться без упину.
А я, незрівнянна мисткиня й невимовна парижанка, входжу в смак пліток, я захоплено обговорюю з татом і мамою всі потворності цього мерзенного подружжя.
Доведеться чекати до вівторка, щоб виїхати. [замазано: а тато не готовий] доводиться його чекати, бо він справді надто хворий, щоб подорожувати сам. А мене кожен зайвий день доводить до нестями від нетерпіння. Хай і божевільна була ця подорож, якщо хочете, але ж я сама так захотіла, а ось чотири тижні минули, і я не хочу втрачати жодного зайвого дня. Думка про наступний Салон мене пече.
А коли я думаю, що завжди розраховувала на цей гучний блиск довкола мого імені, на цей німб, що мав, що має... Одне слово, тисяча змій кусає мене в серце. Я навіть не знаходжу слів, як зазвичай, я надто стривожена й надто роздратована, щоб розповідати вам про це. Лише Бог міг би мені бодай трохи допомогти...
Я не вмію прагнути! Я вмію тільки бажати. Ах! коли ж я нарешті матиму талант? Ім'я живописця мене зворушує, гравюри з уславлених картин викликають у мене серцебиття, а ім'я Альбера Вольфа — судомне завмирання. Це смішно, але вкрай сумно.
Є тут один бідолаха, що ріже з дерева й робить речі справді надзвичайні, коли подумати, що він ніколи нічого не бачив і нічого не вчився. У Франції йому допомогли б, а тут він пропащий, я його розпитала, і він має такий сумний вигляд, що аж боляче. Я б охоче ним опікувалася, але йому тридцять два роки й діти... Запізно.

Примітки

Альбер Вольф (1835–1891) — впливовий мистецький критик газети «Le Figaro», один із верховних суддів художніх репутацій у Парижі. Його ім'я стало уособленням тих вершителів слави, яких Марі так палко прагне.