Субота, 4 листопада 1882

Справді, Поль із дружиною живуть не в мирі. Мене страшенно дивує ця незгода, щовечора ми з мамою на всі лади намагаємося їх помирити — суворістю, кпинами, лагідністю. Та де там. Вони щомиті дорікають одне одному найнеймовірнішими речами, та ще й через дрібниці й дурниці, — це сварки без кінця.
А це ж шлюб із кохання!
Не можу збагнути, чого б їм іще хотілося, вони мають усе, і я не знаю, чого ще треба. Тепер постало питання про від'їзд. Поль каже, що хотів би поїхати з нею, але наразі не має грошей (мама дала йому маєток, з якого він може мати двадцять тисяч франків ренти, але зараз не час продавати врожай), і через це нескінченні історії. Пані каже, що не може залишити своїх дітей, а взяти їх із собою неможливо, пан кричить, що вона залишила б їх, якби були гроші. Поль чудово знає, що ми не можемо взяти на себе всі витрати, але це його дратує. Прискіпування дружини його доконують, він сподівається повернути перше щастя, поїхавши з нею.