Понеділок, 18 вересня 1882

Соутцо, здається, мене побоюється; до того ж він тримається зі стриманістю й тактом, яких я в ньому раніше не помічала.
Оскільки мій бідолашний натурник захворів, я змогла повернутися близько п'ятої й застала Тоні, який шукав своє тло; ми знову говорили про пленер... Якби ви знали, яке це невпинне страждання — оці зусилля, щоб почути!! Я роблю все те, чого раніше шукала, я боюся опинятися серед людей... Це жахливо.
Та все ж я гадаю, що дуже сірий живописець, який має честь керувати моїм сумлінням митця, буде навернений мною й зробить картину на пленері.
Зрештою, він каже, що нічого не має проти пленеру і що люди ним пишуть, тут ми згодні. Це ще можливо. Зрештою, тлом портрета буде куток бібліотеки, який я маю намір зробити знаменитим.
Заходячи до майстерні — ні, спершу сходи, тобто майданчик, обтягнутий червоним і прикрашений квітами й рослинами. Проходиш крізь маленький передпокій, оббитий червоним і оздоблений фотографіями картин майстрів; уже на майданчику видно Джоконду й портрет скульптора пензля Веласкеса. Заходячи до майстерні, бачиш велике вікно ліворуч, інше задраповане вікно, що виходить на балкон, перед тобою, а навпроти — галерея, хори, як хочте. Праворуч, тобто навпроти великого (північного) вікна, — проріз, що виходить у бібліотеку, у глибині якої бюро, чорне, як і вся дерев'яна обшивка; це бюро затуляє вікно, завішане вишитим саламанкським сукном та іншою східною тканиною з шовковистим вивертом; між цим вікном-бюро й вікном ліворуч (стоячи спиною до майстерні) є той куток, який я хочу зробити якомога гарнішим: там рослина із задрапованим підніжжям, гітари, дві етажерки, увінчані червоними свічками, а на цих етажерках стоять книжки, до яких удаєшся в хвилини суму чи лінощів. Бальзаки, Дюма-батько, «Поль і Вірджинія», «Рюї Блаз», Байрон, Монтень, Рабле, Данте, «Аріадна» Уїди, Гомер, Євангеліє тощо.
Куток зайнятий диваном, захищеним від вікна ширмою з блідо-блакитного атласу, вишитою й широко задрапованою, з китицями та помпонами.
Решта стін укрита полицями з книжками, [замазано: остання полиця] увінчана квітами, які отак облямовують майже всю кімнату. Рожева лампа прибита над бюром у кутку передпокою; я звелю намалювати на стелі великого павука. Великий фотель стоїть перед бюром, інший — величезний і низький, а комод походжає між каміном, що в кутку, протилежному до того, де диван.
Інші сидіння, які треба буде зробити мальовничими. Але передусім жодних караманських килимів і жодних арабських мішків, що панують у всіх майстернях. Це огидно.
Майстерня ще не облаштована, але вже є великий диван під вікном і в кутку; добре почуваєшся лише в кутках, а щоб заокруглити кут майстерні, як і кут бібліотеки, стоїть дуже велика пальма.
Картини всюди, японська ширма, тридцять шість усіляких речей, скелет на ім'я Луїза, опудало сови над прорізом. На помості буде орган.
Що ще? на добраніч. Я описую себе з такою втіхою!... Я щойно читала Бальзака! І до речі... я сходжуся з його де Марсе, коли говорю про оте друге я, що завжди лишається незворушним глядачем перших.
А подумати тільки, що він помер, Бальзак, і яким він був живим... Щастя кохання можна спізнати, лише кохаючи людину всеосяжного генія... У Бальзака знаходиш усе... Я така горда, що кілька разів думала так само, як він.