П'ятниця, 1 вересня 1882

Отримую листа від мами, яка пише, що молоді сусіди приїздять на два місяці з друзями і що влаштовуватимуть великі лови. Вона готова повернутися, але оскільки я просила попередити мене, якщо... Вона мене попереджає. Ось так.
Ось так. Що ж, це кидає мене в океан непевностей, сумнівів і тривог. Якщо я поїду — моїй виставці кінець... Якби я бодай добре працювала все літо, у мене була б відмовка, що треба відпочити, але ж ні. Зрештою, погодьтеся, це було б чудово. Так, але немає нічого менш імовірного... Чотири дні й чотири ночі трястися залізницею й пожертвувати річними зусиллями, щоб поїхати намагатися сподобатися й видатися заміж за людей, яких ніколи не бачила... Розум і роздуми тут ні до чого... Якщо вже я обговорюю це безглуздя, то, може, його й учиню... Бо я вже не знаю, що роблю... Піду до ворожки, до матінки Жакоб, яка наворожила мені, що я тяжко захворію.
За двадцять франків я щойно купила собі щастя принаймні на два дні. Матінка Жакоб ворожить мені чарівні речі, трохи плутано... Усе це, але що повертається наполегливо — це що мене чекає величезний, блискучий успіх, про мене писатимуть газети; що я матиму великий талант... А потім велика щаслива зміна, дуже гарний шлюб, багато грошей і подорожі, далекі подорожі. А ще що я кохаю або покохаю одруженого чоловіка і що... Дозволите мені говорити, як ворожка? Я була вбрана абияк, і ця жінка не церемонилася, тож вона сказала мені, що я житиму з тим одруженим чоловіком і матиму від нього дітей. І що, коли це неправда, то хай вона більше не зветься Жакоб, і вона присягається на Бога й на небо... Побачите, побачите — величезний успіх, багато грошей, гучний шлюб і одружений чоловік... Авжеж... І чарівний, милий чоловік, не той одружений, а інший, розумний, видатний, словом, хтось! Брюнет із прегарними очима й прямими бровами, що трохи сходяться докупи... Цей чоловік мене кохає... Хто це? Схоже на Тоні... Але що цікаво — це віщування про мистецтво, тріумф, подорож по воді, блискучу зміну... Я пам'ятаю лише те, що вона повторила разів десять, присягаючись, що так і буде.
А ще смерті навколо мене... Та байдуже. О моя картино. А щодо одруженого чоловіка... Я йду спати в дурнуватій радості, якщо хочете, але ж це коштувало лише двадцять франків. Я поїду не до Росії, а до Алжиру... Бо якщо це має статися, воно станеться там так само, як і в Росії.
На добраніч, мені від цього полегшало.
Завтра я добре попрацюю. Бо вона наполягала на цьому успіхові, цій подорожі, цьому шлюбі, а ще на одруженому чоловікові... І на цьому чарівному юнакові з гарними очима й прямими бровами... Ах! бо я, здається, буду закохана, о, дуже закохана — і в чоловіка, і в того іншого, і в одруженого... Це невиразно; виразне ж і те, що вона повторила разів двадцять, наполягаючи так, наче від цього залежав її обід, — це той величезний успіх, шлюб і подорож... Це небагато, але дає провести кілька добрих годин. І що я ще захворію, але якщо вже хворіла, то це не буде серйозно, і лист, який мене дуже потішить, а ще...