Понеділок, 7 серпня 1882

Мені наснилося, що Кассаньяк казав, ніби завжди мене кохав.
Ми говорили про це вчора; Тоні каже, що зневажає його передусім через його перші дуелі, де він важив життям інших, щоб уславитися. Чистий і лагідний Тоні!
А я його обожнюю, Кассаньяка; там був бридкий актор з отакими вусами, який грав благородного героя... Та що ж, Кассаньяк — це Порт-Сен-Мартен, і [є] (двозначно) доводиться визнати, що в мене вульгарний смак, або радше що це з тих чоловіків, яких інші чоловіки очорнюють із заздрощів, бо всі жінки його обожнюють. О! яка ганьба! Як подумаю! Ви й уявити не можете — він ніколи не мав про мене пристойної думки! Пам'ятаєте, як ми з Діною ходили до нього перевдягнені. І він питав, як ми примудрилися вийти з дому, тож я вигадала, ніби ми сказали, що йдемо до подруг з майстерні, і що якби мене стали там шукати, Розалі мала наказ усе залагодити, бо вона звикла до наших італійських витівок. Хіба ворог, лиходій, віроломець вигадав би щось гірше, компрометантніше, брудніше.
Що ж він про мене подумав? Зі справжнім відчаєм я себе про це питаю. Боже мій, ви ж бачите, що мені треба змогти... Але як.
А до того ж він мені ніколи не повірить.
Навіть якщо я блискуче вийду заміж, він однаково думатиме те, що я сама про себе сказала... А ще я мала б його ненавидіти, ненавидіти, ненавидіти... Через що мені й треба взяти реванш.
Вулиця! Повертаючись від Тоні, ми проїхали проспектами навколо Тріумфальної арки; це десь о пів на сьому, літо, консьєржі, діти, хлопчики-посильні, робітники, жінки — усе це на порогах, на громадських лавах чи в розмовах перед винними крамничками. Та ж там чудові картини! Просто-таки чудові! Я зовсім не прагну насамперед пародіювати правду — це справа вульгарних; але в цьому житті, у цій правді є дивовижні речі. Найбільші майстри великі лише правдою. Я повернулася зачарована вулицею, так, і ті, хто кепкує з того, що називають натуралізмом, не знають, що це таке, і вони телепні. Ідеться про те, щоб ухопити природу на гарячому, уміти вибирати — і ухопити. Вибір і робить художника.
Мій портрет, безперечно, буде банальний. Я сиджу у великому фотелі, у білій муслиновій сукні з помірним декольте. Поза доволі жвава, я наче розмовляю, повернута обличчям до глядача. Це дуже звичайно.
Повертаюся до вулиці... Можна було б розробити цю жилу... Села я не хотіла б торкатися, там самовладно панує Бастьєн-Лепаж, але для вулиці ще не з'явилося свого... Бастьєна. А в нашому саду можна намалювати майже все. Я в одному з тих днів, коли маєш тридцять шість справ.