Вівторок, 25 липня 1882

Жюліан, який їде на дачу, приходить сюди на обід, і Вільв'єй, до якого він, як я бачу, виявляє живий інтерес.
Тоні приходить лише ввечері.
Вільв'єй — особа чарівна, дуже елегантна, молодша на вигляд... Між тридцятьма п'ятьма й... більше.
Великий піаністичний талант; із дуже доброї родини. Займається живописом, сподівається, можливо, на славу, а передусім на те, щоб збільшити скромний прибуток. Помешкання на п'ятому поверсі на вулиці де Понтьє з матір'ю, маршальшею де Вільв'єй.
Чарівний вечір, де всім затишно, напівсутінь; розмова спокійна, весела, але наче приглушена поважною й проникливою музикою.
Тільки от про мистецтво ні слова. На щастя, перед обідом Жюліан піднявся до майстерні переглянути ескізи й велику дошку, на якій я накинула постать вугіллям і пастеллю.
Ось що означає шукати свою картину!!
Що ж, безперечно, бо це мені до душі, тоді як я не могла шукати торішньої, яка мені нічого не промовляла. О! Якби ж я змогла зробити її добре!!!
Жюліан цілком пройнявся моїм задумом, я не вірила (і дуже помилялася), що він так глибоко зрозуміє красу цієї сцени. Так, це правда... Треба зробити з неї щось страшне у своєму спокої, скорботне, глибоко скорботне... Це кінець усьому; жінка, що там стоїть, — це більше, ніж вияв болю, це драма безмежна, складна, страхітлива. Це заціпеніння душі, у якій уже нічого не лишилося... У цьому, з огляду на минуле цієї істоти, є щось таке людяне, таке цікаве й таке величне, [замазано: таке] захопливе, що відчуваєш наче подих, який проходить тобі крізь волосся.
І я не зроблю її добре? Коли це залежить від мене? Це щось, що я можу створити власними руками, і моєї пристрасної, упертої, незламної волі не вистачить??? Палке, шалене бажання поділитися почуттям, яке я відчуваю, було б недостатнім?! Та годі! Як у цьому сумніватися? Щось, що сповнює мені голову, серце, душу, очі, — і я не подолаю матеріальних труднощів?!
Я почуваюся здатною на все.
Хіба що як я захворію... Я молитиму Бога щодня, щоб цього не сталося.
Моя рука була б нездатна виразити те, чого хоче моя голова??! Та годі.
Ах! Боже мій, я падаю навколішки й благаю тебе не ставати на заваді цьому щастю. Це з усією смиренністю, розпростерта в пилюці, я благаю тебе... навіть не допомогти мені, а лише зволити дозволити мені працювати без надмірних перешкод. [замазано: Бо я не знаю.]