Середа, 12 липня 1882

Я готую свою славнозвісну картину, яку буде дуже важко зробити. Треба буде знайти краєвид на кшталт того, який я собі уявляю, і гробницю, видовбану в скелі... Хотіла б я зробити це ближче до Парижа, на Капрі — це геть Схід і не так уже й далеко, якась скеля... Але потрібна справжня гробниця, такі мають бути в Алжирі й особливо в Єрусалимі, якась єврейська гробниця, видовбана в скелі. А натурники, о! Там я матиму чудових, і в справжньому вбранні — Жюліан каже, що це божевілля, він, мовляв, розуміє, коли метри, ті, хто знає все, їдуть писати свої картини на місці, бо вони шукають єдине, чого не мають, — колорит, найсправжнішу правду; а мені ж бракує стількох речей! Та мені, навпаки, здається, що саме це я й маю шукати, бо я зможу здобути успіх лише силою щирості; як же він хоче, щоб я відмовила собі в цьому колориті, адже я не можу мати нічого іншого, чи майже нічого. Що означатиме ця картина, якщо її зробити в Сен-Жермені з єврейками з Батіньоля та в підібраному вбранні.
Тоді як там я знайду одяг зношений, ношений, справжній, і ці випадкові тони дають таке, чого не зробиш навмисне. Але втрачений на подорож час — два тижні, та ще два тижні на влаштування, разом місяць. Я б виїхала 15 вересня, приїхала б 22-го, 10 жовтня могла б почати, я даю собі три місяці... Тиждень, щоб усе розмістити й нарисувати, тиждень, щоб підготувати.
24 жовтня я почну малювати, а 1 листопада голову головної постаті буде готово. Над тілом я працюватиму до 10 листопада, бо це одяг, і з нього видно лише руки та шию. 11-го я почну другу постать, яка забере десять днів. 27, 28, 29 і 30 листопада я малюватиму передній план. Ще десять днів я даю собі на тло; виходить 10 грудня. Зауважте, що на все я заклала майже вдвічі більше, ніж, найімовірніше, витрачу, але треба зважати на те, що кілька шматків доведеться переробляти. Так, на рисування й підготовку я дала собі два тижні, це справді багато; тиждень на голову, а голову, яка в профіль, можна зробити за один день, і волосся з чолом за один день; отже, припускаю, що мені доведеться переробляти її тричі. Потім десять днів на тіло... Ні, рахувати треба не так, треба рахувати ймовірний фактичний час, і тоді... Отже, ось. Підготувати й нарисувати — тиждень, з 10 по 18 жовтня. 17-го й 18-го голова, 19-го кисть, 20-го рука, 21-го шия, 22-го плече, 23-го друга рука, 24-го й 25-го одяг. 26-го друга голова, 27-го рука, 28-го друга, 29-го кисть, 30-го й 31-го одяг. Листопад 1, 2, 3-го; 4-го й 5-го передній план; 6, 7, 8, 9 і 10-го тло. Отже, за місяць я маю все зробити, якщо все вдасться з першого разу.
навскоси
Між цим днем і 5 травня 1883 року пройдено величезний шлях... Такої картини отак просто не зробиш. Я ні про що й не здогадувалася.
Але цього ніколи не може статися, тож я дам собі три місяці, бо треба врахувати дні негоди й невдалі шматки. Але я зроблю це швидше, бо мою композицію буде зроблено тут, вона викарбувана отут, у голові. Від 10 жовтня до 15 грудня шістдесят сім днів. А звичайної роботи мені треба тридцять днів, так, тридцять днів. Так, тридцять днів. Порахуймо: лишається тридцять сім днів. Віднімімо сім днів хвороби. Лишається тридцять, пʼятнадцять днів негоди й пʼятнадцять днів, щоб переробити те, що буде поганим. Не кажучи вже про те, що коли мені знадобиться більше, я зможу лишитися й пізніше за 15 грудня... Ах! Та що ви мені кажете!
Ні, але річ у тім, що коли я знову сяду на пароплав 15-го чи 20-го, то буду в Парижі 1 січня й зможу зробити добрий портрет за ті два з половиною місяці, що мені лишаться.
Мої розрахунки дуже точні. Ось для «Терези» я сказала рівно пʼятнадцять днів, а витратила тридцять; і зауважте, що з головою мені весь час не щастило.
Отже, заклавши втричі більше, ніж треба, я зможу влучити в ціль, бо ця картина значно складніша, і доведеться шукати ефект і ще стільки всього... Що ж, якщо я не зроблю це одним махом, то воно буде погане... А проте... О! ці пояснення й це перо...
Годі, годі, годі.

Примітки

Батіньоль — звичайний квартал на північному заході Парижа (17-й округ), у ту добу знаний своїми художниками. ↩