Понеділок, 12 червня 1882

Це наче туга... Я уявляю, що завдала комусь прикрості, і через це сама її відчуваю... А ще кажуть, ніби в мене недобре серце. Позавчора я була в Тоні, бо мені здавалося, що я надто його занедбала за обідом. Те саме добре почуття привело мене до старого Жюліана... якого не було вдома. А тепер ось мені здається, що я засмутила Ґабріеля, і це мене зворушує.
А це тому, що я уявляю, ніби мене дуже цінують...
Цього тижня я працюю в Емми Лонстадт, маленької шведки, ученички Жюліана, доволі цікавої, яка має гарну майстерню, що їй позичили. Ми взяли гарну жіночу натурницю й малюємо її лежачи, у натуральну величину. Це вперше, і я доволі схвильована... Хотіла б зробити добру річ, щоб мати право говорити про ту славнозвісну картину...
Ні, справді, цей улесливий секретар посольства про все це й не думає, і мені нема в чому себе докоряти.
Хіба не дурість — уявляти, ніби ти змусила страждати геть усіх?! Та навіть якби й так!.. Із Жері мені нічого не зробити, отже, краще, щоб усе було так... А тоді я уявляю собі цього бідного батька, ображеного за сина, і цього бідного сина, такого нещасного...
Яка ж уява!!
Я кажу вам про це, бо мені прикро... Хай там як, ви не виб'єте мені з голови думки, що я завдала йому прикрості, а тим більше через те, що він такий розсудливий, такий пристойний, такий добрий; одне слово, справжній Рауль де Бражелон, і мене зворушує його покірливість (?) та їхній такий бездоганний вигляд... Я кажу про батька й сина... А все ж у цьому має бути щось справжнє, коли я це так відчуваю... З другого боку... Це справді божевілля — такі вигадки, і бідолашний Ґабріель, безперечно, не винен в усій тій сентиментальній нісенітниці, яку я йому приписую...
Можливо, я поясню все це [замазано: сказавши собі, що це через брак] звички бути щасливою, який спричиняє мені ці вагання... Коли я чимось задоволена, мені хочеться просити за це пробачення в усіх.

Примітки

Рауль, віконт де Бражелон — шляхетний меланхолійний юний герой роману Дюма «Віконт де Бражелон», уславлений своїм покірливим, високодуховним прийняттям нерозділеного кохання.