Четвер, 8 червня 1882

Великий обід у нас. Герцогиня де Фітц-Джеймс, панна де Шаретт, але ось план (див. с. 22)
Увечері до того ж граф і графиня де Беарн, пан і пані Жид, пан і пані Рандуен, Монтґомері, Меліссано, обидва Піньятеллі, Реманн і п'ятеро чи шестеро молодиків, яких привели, гадаючи, що ми танцюватимемо.
[Навскоси: Не забуваймо, що славетний мандрівник граф де Бразза — приятель Фітц-Джеймсів, і ми познайомилися з ними в Лессепсів.]
Це мама, яка ніколи не хоче мене слухати, звеліла їх привести.
Каролюс був чарівний, чудовий, прекрасний. Коли пані де Фітц-Джеймс, де Тюренн і де Шаретт ідуть, ми переходимо до моєї майстерні, усі юрмляться на підлозі, на подушках, на ведмежих шкурах! Каролюс співає, грає, балакає; дивовижна натура. На початку вечора Надо мав три чи чотири пісні, а під кінець Морель зважився видати один номер. Не люблю я цього великого баритона, його мистецтво банальне. Але Каролюс, який пам'ятає, що ми зустрічалися у Файє, — пригадуєте, того вечора, три роки тому, коли ми з Бертою в супроводі Божидара досліджували Латинський квартал, ішов сніг, було холодно. Після тієї зустрічі у Файє ми призначили йому побачення на святі Мурсії екстравагантним листом. І все це він розповідає мені за обідом.
Отже, ми, так би мовити, спільники — між нами труп!
Ах! Яка ж кумедна істота! Уявіть собі, він мало не пробудив у мені ревнощів, балакаючи з Брізбейн. О, ці порожні серцем жінки. А Ґабріель? А Тоні — Жюліан забрав його о пів на першу. Через це Каролюс став мені менш цікавий... Зрештою, усе це, усе це, усе це не заважає тому, що серце в мене справді порожнє. Ось результат цього вечора, на якому я явила свою найбільшу вроду у вишуканому білому вбранні, з шиєю, до якої прикипали довгими поглядами чоловічі очі... старший із Піньятеллі досить милий, надто поряд зі своїм дурником-братом, якому лише двадцять років і п'ятсот тисяч франків ренти. Він грав на мандоліні, Одетта співала. Ах! Я повеселилася з цим бісом Каролюсом-Дюраном. Тільки от о
А живопис?? Пастель дуже добра, Тоні сказав мені це знову сьогодні ввечері. Але цей тиждень був справді жалюгідний, я малювала на жах!.. Ах! Ніколи в мене не буде таланту...
Уже по четвертій, надворі білий день, я наглухо зачиняю віконниці, щоб улаштувати собі штучну ніч, поки сині блузи робітників уже снують вулицею, йдучи на роботу.
Бідні люди. Дощить, ще й п'ятої немає, а ці бідолахи вже гарують, тоді як ми... що скиглимо над своїми мереживними нещастями від Дусе...
І ось... я сказала загальну фразу, банальність... Кожен у своїй сфері страждає й скаржиться, і в кожного на те є вагомі підстави... А я цієї миті ні на що не скаржуся, бо коли в мене немає таланту, то в цьому ніхто не винен... Так само як і в тому, що я ще не знайшла блискучого чоловіка... Я скаржуся лише на речі несправедливі, неприродні й огидні, на кшталт безлічі речей у минулому... Та й у теперішньому теж, хоча... А проте ця самотність була благом, яке, можливо, привело б мене до таланту.
Щасливий Каролюс, який знаменитий і вважає себе найвеличнішим митцем усіх часів.
Я поїду до Бретані й там працюватиму...

Примітки

П'єр Саворньян де Бразза (1852—1905) — дослідник, який відкрив Конго для Франції.
Ґюстав Надо (1820—1893) — плідний автор пісень і шансоньє.
Віктор Морель (1848—1923) — уславлений баритон, згодом перший виконавець Яго та Фальстафа в операх Верді.
Мурсійська повінь 1879 року спричинила широку доброчинну кампанію в Парижі.