CZ ENUKFR

Неділя, 14 травня 1882

Ну то й що? Та нічогісінько! Хіба я знаю? А все ж таки? А далі решта? Та ще? А помешкання? Особняк? Будувати? А гроші? А тітка, яка не хоче туди їхати, щоб усе влаштувати. І ще кажуть, що мене балують!! Немає нічого нестерпнішого, ніж бачити, що прості, можливі й корисні речі не робляться, — і чому? О! ці мляві натури! А тепер, аби я чогось не сказала, брешуть, вигадують, щоб виграти два тижні. Навіщо, для чого? Адже вони, як і я, хочуть, щоб усе влаштувалося! Ах! Хоч плач. Розумієте, якби це були матеріальні неможливості, серйозні перешкоди, якби я була божевільна й примхлива. Та ні — намарне й наполягати, ніхто не повірить, що бувають такі нестерпні створіння, і неодмінно вважатимуть, що це я божевільна, — звичайно, бо щоб пояснити мої нарікання, треба було б уявити собі млявість, безвільність і дурість моєї родини.

Eh bien quoi ? Eh bien rien du tout ! Est-ce que je sais ? Et quand même ? Et puis le reste ? Mais encore ? Et les appartements ? L'hôtel ? Construire ? Et l'argent ? Et ma tante qui ne veut pas y aller pour arranger tout. Et on dit qu'on me gâte 1! Rien d'enrageant comme de voir que des choses faciles, possibles et utiles ne se font pas et pourquoi ? Oh ! ces natures molles ! Et maintenant pour éviter que je dise quelque chose on ment, on invente, pour gagner quinze jours. A quoi bon, pourquoi faire ? Puisqu'elles veulent comme moi que tout s'arrange ! Ah ! c'est à pleurer. Vous comprenez si c'était des impossibilités materielles, des obstacles sérieux, si j'étais folle et capricieuse. Mais non, aussi inutile d'insister, personne ne croira qu'il y a des êtres aussi embêtants et on ne manquera pas de croire que je suis folle, naturellement car pour s'expliquer mes doléances il faudrait se faire une idée de l'inertie, de la mollesse, de la bêtise de ma famille.