П'ятниця, 5 травня 1882

Я мала снідати в Картрайт із Бастьєном, але ми влаштовуємо конкурс на місця, і мені дістається тільки втіха прогулятися з вищезгаданою Картрайт. І мені було ніяково!.. Кажуть про неї всілякі дурниці, але вона американка, знає всіх славетних митців і розповідає їм про мене; я познайомилася з Жюлем Бретоном, а втім, мама була поруч.
Цей портрет Кассаньяка огидний, а знаєте, йому ж уже тридцять вісім років.
Ах! Це засмучує. Обвітрена шкіра, майже запухлі очі, зів'ялі губи, черевце... А по обіді такий чоловік важчає, обм'якає; якщо він випив зайвий келих вина, очі в нього злипаються; він розпливається в кріслі, курячи сигару й думаючи про завтрашню статтю чи про свої грошові та хатні справи; і ось він, чоловік моїх мрій, той, хто колись має покохати мене з усією поезією юності?..
Його можна було взяти у тридцять два роки, коли я з ним познайомилася; тоді це був бонапартистський герой у розквіті; щойно обраний, серцеїд і дуелянт, завжди готовий до будь-яких пригод, а... тепер?
А ще пізніше?? То що, це буде втрачена ілюзія? Мрія, яку треба поховати? Я починаю в це вірити. Мені було б цікаво побачити його зблизька. Чи правда, що він став уже настільки... аби потрапити в опис до Золя. О! цей «Накип» Золя, яка ж гидота! Хоч би що я робила, йому однаково не менш як тридцять вісім із половиною, а буде сорок, коли я матиму талант... І парижанин, журналіст, гультяй з бульварів, чоловік панни Акар... У сорок років?.. А втім, будь-який чоловік у сорок років... йому бракує свіжості, і я думаю, що кохання не мало б затьмарюватися... матеріальними прикрощами [замазано: тепер треба] відповісти обмеженим людям, які гадатимуть, ніби я визнаю лише... свіжу плоть... Самого його кохати не можна, це очевидно, але й важко, мабуть, кохати когось, чия духовна поезія зіпсована тілесними вадами чи руйнаціями. Усе це має триматися купи настільки, щоб про це не доводилося говорити ані добре, ані погано.
А тепер додам, що, хоч який він пов'яльний, я все одно більше люблю таку істоту, як Покійний, ніж двадцятип'ятирічного модного панича чи довготелесого, сухого й доброчесного дипломата на кшталт того дуже коректного, дуже елегантного й дуже доброчесного Ґабріеля, чийого тата ми сьогодні бачили.

Примітки

Змагання задля визначення розташування картин на Салоні.
«Накип» (фр. «Pot-Bouille», 1882) — роман Золя, що викриває сексуальне лицемірство паризької буржуазії.
Іронічне прізвисько Марі для Кассаньяка — «Покійний» (фр. «le Défunt»), що натякає: він помер для її романтичної уяви.