Четвер, 27 квітня 1882

Що ж, я була на балу позавчора й бачила майже всіх, кого знаю...
Жюліан зробив мені великі компліменти щодо пастелі Діни, але який же рознос моєму цьоготижневому малярству!
Тож... я, сама не знаю як, не маю сили журитися; дійшовши до певної межі, уже не відчуваєш ударів. Ми йдемо оглядати помешкання й ательє.
Коли я в розпачі, руки мені горять, і я почуваюся порожньою, наче моє тіло більше нічого не важить...
Отже, усе скінчено... Я не вмію малювати, я не маю хисту до малярства; я рисую, компоную, ставлю позу, влаштовую, але живопис...
Тож ось уже понад два роки я говорю про те, щоб ліпити... починаю в понеділок, неодмінно. Мені часом здавалося, приміром, що в мене виходить, але я знеохочена, усе скінчено.
А ще я люблю лише форму, треба ліпити... Та навіть якби... Я втратила всі свої якості енергії характеру, я скінчена. І що ж тепер робити?