Субота, 25 лютого 1882

Ми всі їдемо до Монте-Карло на виставу «Фауста» з Фором, Морелем, Гаярре, Альбаном і Скальці. П'ятеро зібраних артистів, з яких і одного досить, щоб зробити вечір щасливим...
Та невдоволена своїм туалетом, а головне — у полоні жахливого нападу гарячки, я весь час мала одне-єдине бажання: щоб це скінчилося. Я була червона, з похмурим виглядом, знявши капелюшок, була розпатлана, словом, на жах, і саме всі були там. Ви ж знаєте, який світ: мене побачать такою й казатимуть, що я така, не зважаючи на те, що це раз і випадково, — а втім, це цілком природно. Ось чому жінка радше має відмовитися від усього, ніж показуватися на видноті в невигідному вигляді. Вона була і та, і та, і ще така — і досить, і надовго. Вона стала негарна, це раз. Вона була погано зачесана, мабуть, через мистецькі претензії, це два. Вона тримається погано й має розлючений вигляд, це три. А я ж так хотіла показатися тут гарненькою.