Четвер, 26 січня 1882

Учора весілля панни Дюро з паном Анрі де Франсом, увесь бонапартистський клан і цей огидний Ґавіні, який дав квитки на пʼятницю на сьогодні. А сьогодні якраз грандіозне засідання Ґамбетти. Ми все одно туди їдемо, сподіваючись якось влаштуватися, але дарма, це справжній шал; Коклен, якого ми зустрічаємо на ґанку, каже, що йому коштувало неймовірних зусиль дістати квиток. Гехт бачить, як ми розмовляємо з приятелем Леона. Оскільки я була вже вбрана, ми з мамою їдемо до маркізи де Ламбертьє, у якої вчора ввечері був бал. Бал як усі бали; на мені був один із тих незвичайних туалетів, які лише я їх можу мати, бо влаштовувати це треба самій, кравчиня лише зшиває. Дивовижний драпований газ, обвитий навколо тіла, з поясом із березок, що вʼються. Вам описують драповані сукні, та це не те; усі сукні, які шиють, скроєні за модою, і драпують на них теж за модою, псуючи мистецьке драпування мисиком у стилі Людовіка XV або ж чистий стиль Людовіка XV сучасним драпуванням; а в мене це так чарівно й так просто, що всі приміряльниці Дусе приходили подивитися, а вчора ввечері всі жінки й навіть усі чоловіки були в захваті. Я танцювала, але не розважилася... Я їздила до Дусе, щоб переробити ту славнозвісну сукню. Спідниця, коротка й облямована березками на підкладці, видно її лише коли я сідаю чи танцюю. Тоді ноги виринають із плутанини мережив і квітів. Нема нічого елегантнішого за дуже простий верх і пишний низ. Є в цьому гарна зневага до багатства, яка надає величі й дотепності аж до самої моральної вдачі жінки.
Ах! невже ви гадаєте, що мені до цього. Якщо я про це й кажу, то лише тому, що речам треба віддавати те місце, яке вони посідають, але я дуже змучена. Я нічого не роблю!!
Цей безнадійний вир, у якому танці охоче стають спільниками моєї бездіяльності, — це жах! Можна бувати у світі й працювати, і річ не в одному чи двох вечорах... Вони в мене завжди були, вечори, щоправда, третьорядні, але, зрештою, що минулі, що теперішні — це однаково час, витрачений увечері. Так от, не це заважає мені працювати... У мене нема майстерні, або мене весь час відривають — цей портрет Ніні, цей відʼїзд. Так, треба їхати, це покладе край цьому марнуванню життя, а повернувшись — узяти віддалену майстерню й працювати.

Примітки

Засідання 26 січня 1882 року щодо Ґамбеттиного перегляду конституції, який мав закріпити в ній голосування за списком: Палата його відхилила, і міністерство Ґамбетти, що діяло з 14 листопада 1881 року, упало (див. запис наступного дня). ↩