Неділя, 22 січня 1882

Учора ввечері ми ходили до Опери-комік, Етенсель прислала ложу. Напередодні їй послали саксонську жардиньєрку, повну квітів. Мама, Діна, Ніні, Поль, я, Жері; Монтгомері підійшов побалакати.
А сьогодні знову гості й батечко Жері. Цей [замазано: шляхетний] старий має віллу в Ніцці й пропонує її нам, якщо ми поїдемо туди цієї зими, та так наполегливо, що можна й погодитися. А втім, цей славнозвісний Габріель — я не лише не хотіла б опинятися з ним по закутках, а він мене ще й нудить.
Я наче чогось соромлюся. Чого? Сама не знаю. Жері, вілла... подорож до Ніцци... У четвер я знову побачу картини Бастьєна, а в четвер увечері майну до Ніцци, де зроблю етюд на пленері, потім назад до Парижа й знову до «світських успіхів», а головне — до роботи... Але краще робити, ніж казати чи писати. Зараз я одержима Карнавалом, роблю ескізи вуглиною; якби мати талант, це було б прекрасно зробити.
Я потерла руки об забруднену палітру Бастьєна-Лепажа, і він подарував мені два пензлі: я посаджу їх у своєму ательє, і з них виросте лавр.