П'ятниця, 13 січня 1882

Я не дуже задоволена, хоч усе пройшло за передбаченнями. Я хотіла б добірнішого товариства, хотіла б, щоб це було щось більше, ніж гарненький вечір, влаштований славними росіянами, які заледве знали половину своїх гостей. Звідси певна ніяковість; іншим разом буде вже краще... А ще я хотіла б нашого посла [замазано: і всього, що] є високого й великого...
Натомість... Обидва Коклени були чудові, а вітальня являла собою чарівне видовище, безліч гарненьких жінок, передусім чарівне тріо — пані де Реверсо, донька Жанв'є де ла Мотта, Тувнель і де Жоллі. Графиня Кесслер, а втім, майже всі вродливі... І, зрештою, як каже Тоні, який, утім, не з'явився, як і Жюліан, — пристойні гості. Матінка Гавіні була в захваті, вона запросила своїх друзів і врешті танцювала, слово честі, і навіть вальсувала з графом Платером.
А батечко Гавіні переслідував нас із Габріелем, і закладаюся, що він гадає, ніби це може скластися, і порадить батечкові Жері підштовхнути до цього. Батечко Жері мене обожнює, а з сином ми майже не розлучаємося — рівно настільки, щоб це було пристойно. Спершу була вечеря. Граф Юровський, шваґер невинної Ізабелли, Гавіні, Жері, Морґан, Сент-Аман, княгиня і Божидар. Усього шістнадцять осіб.
З Кокленами були дуже люб'язні, вони не нарікатимуть на нашу міщанськість. Я взяла старшого під руку, щоб піти до буфету, — ми ж митці, чи не так?
[Замазано: тільки на котильйоні], щоб вести котильйон, вони були такі дурні!
Діна, Поль, сама не знаю хто й що — уже ніхто не знав, хто вестиме. Божидар пішов невдоволений. Словом, була мить безладу, що кинула мене в дуже неприємний холод, і я пішла сісти з Габріелем на диван в ательє, ще прикрашеному привезеними з Іспанії тканинами й освітленому рожевими свічками та лампою, що кидала там чарівне напівсвітло. А цей мерзенний Гавіні знову прийшов нас там знайти; я добре знаю, що він переконається, ніби Габріель — мій вибір. А я клопочуся Кокленом і, гадаю, мені вдається встановити якусь приязну течію.
Ах! А ще, як митець, — брат Бастьєна, його теж не було. Брат — це вже хоч щось, а в четвер ми йдемо до справжнього з Картрайт і Жоржем Бертраном... Торік він написав чудову, зворушливу картину під назвою «Прапор». Я оцінила її у своїй колонці, і він прислав мені кілька дуже люб'язних слів. Я послала йому запрошення «від П. Ореля». Знайомить мене з ним Поллак. Це втішно: він робить мені великі компліменти, бо, хоч я й ховала їх, Діна показала декому певні мої етюди. Кар'є-Беллез танув у мене на очах і, дивлячись на мене під кінець, був геть розчулений і сентиментальний, наполягаючи на жорстокості девізу Gloriae Cupiditas.
Ось хлопець, здатний дуже закохатися, можливо, він уже й закоханий, але це мине: він добре бачить, що Gloriae Cupiditas — і нічого більше.
Вечеряли о третій, Габріель праворуч від мене, Водзінський, Вільвʼєй. Лишалося ще близько шістдесятьох осіб. Ніні була чарівна, гарненька, з розкішними плечима, у дуже гарній сукні, як і Діна, мама й тітка.
На мені була сукня, пошита разом мною й Дуссе, — майже точне відтворення «Розбитого глека» Ґреза. Волосся, що ніби розлітається, скручене в невеличкий шиньйон доволі високо на потилиці. Велика гірлянда бенгальських троянд, що губиться в спідниці, обсипаючись пелюстками. Уся плісована й коротка спідниця з шовкового мусліну. Ліф із чудового атласу, шнурований спереду, дуже широкий, що збирається складками на талії, без мисика, фіш, зав'язаний навскіс. Друга спідниця з мусліну на атласній підкладці, відкрита спереду й підібрана відворотами, утворюючи паньє, одне з яких сповнене троянд; ця друга спідниця утворює невеликий шлейф, [замазано: вишитий] трояндами зсередини. Вигляд у мене був чарівний, а осоружний недо-Потен тинявся, мов тінь, і ловив мене, щоб я не танцювала.
Під кінець я закохана в Габріеля. Він, Меліссано, Алексіс та інші лишаються до п'ятої. Я засинаю, наполегливо думаючи про цей дворазовий на рік флірт, бо бачимося ми навряд чи більш як двічі на рік, і сьогодні ввечері після вечері, а може, навіть і раніше, під час [замазано] котильйону... сама не знаю що... Наче проїздом через Берлін, справжні дівочі думки... кинутися в обійми... тобто вийти заміж... вбачаючи в цьому лише свободу поїхати самим удвох будь-куди. Уявіть собі це. Ми разів двадцять освідчувалися одне одному жартома, а сьогодні ввечері я кажу йому, що про нього думаю: бездоганний, добре вихований, чарівний, маленький дипломат, але нікчемний, порожній, пустий, усередині нічого. І все сміючись. І попри це — бажання поїхати з ним, і всі міркування [замазано: про статок, про дім] зникають перед цією дитячою примхою.
Та такі речі в мене не тривають довго; сьогодні вранці [замазано: це здається] далеким, дурним і навіть неприємним... А вчора, на хвилину, обоє серйозні, він узяв мою руку й щиро її поцілував... І в цьому чарівному світлі ательє: рука моя була оголена, я мала мить юнацького хвилювання, що [замазано: надало] дитячого відтінку каскадам моїх звичних розмов із цим двадцятисемирічним архангелом — як у «Le monde où l'on s'ennuie» Пайєрона, [замазано] божевільна [замазано] почуватися маленькою дівчинкою після слів Руає, Артура, я вже й не пам'ятаю достоту.
Мама, як завжди, така незграбна: вона ходила до Сент-Амана, щоб доручити йому роздати запрошення його друзям... Так роблять, але не так... Безліч таких речей мене ображає, я лишалася через це похмурою три дні.
Коклен-молодший приходив по свій рукопис. Він невідпорно комічний.
Меліссано на вечері.

Примітки

Лат. «Жага Слави» — особистий девіз Марі, винесений на титул цього зошита.
«Le monde où l'on s'ennuie» («Світ, у якому нудьгують») — комедія Едуара Пайєрона (1881), сатира на салонне товариство.