❦
Понеділок, 2 січня 1882
У мене знову гарячка, бо я застудилася, працюючи біля вікна, звідки тягне вітром! Та байдуже, це з кожним може статися.Lundi 2 janvier 1882 J’ai encore la fièvre ayant pris un rhume en travaillant près de la fenêtre d’où il vient du vent ! Enfin n’importe, cela peut arriver à chacun.
Гарна пані з Полтави, пані Волковицька, вечеряла в нас, вона бачила мене застудженою... Ах!! я лютую, коли мене називають хворою.
Une belle dame de Poltava Mme Volkovitsky a dîné chez nous, elle m’a vu enrhumée... Ah !! je suis enragée qu’on me dise malade.
З легенями в мене все гаразд, а мене мають за сухотницю! А оскільки я не виходжу заміж, то, може, є якісь добродії, які приписують мені нещасливі пристрасті до їхніх скелетів! Це потребувало б розлогих пояснень, і у мене жахлива думка, що мене щадитимуть у Тоні через те, що я хвора! Та, дякувати Богові, вигляд мій ще пристойний... Хочете, я вам скажу! Що ж, я наполовину божеволію від дрібних прикрощів моєї родини! Я дійшла до того, що скрізь бачу пастки під приводом здоровʼя. У кожному жесті я бачу пігулку, мою мікстуру чи якусь ковдру, щоб уберегти мене від протягу. Треба самому зазнати цієї тисячі любих переслідувань, щоб зрозуміти, до якої міри я знервована.
Je n’ai rien aux poumons et je passe pour poitrinaire ! Et comme je ne me marie pas il y a peut-être des seigneurs qui me supposent des passions malheureuses pour leurs carcasses ! Ceci demanderait des développements, et j’ai la pensée affreuse que l’on me ménagera chez Tony parce que je suis malade ! Mais Dieu merci mon extérieur est encore convenable... Voulez-vous que je vous dise ! Eh bien je suis à moitié folle des petites misères de ma famille ! J’en suis arrivée à voir des pièges pour cause de santé, partout. Dans chaque geste je vois une pillule, ma potion ou quelque couverture pour m’éviter un courant d’air. Il faut avoir été en butte à ces mille persécutions aimantes pour comprendre à quel point je suis énervée.
Я вже не вірю у щирість жодної поради; мене заморочили цими тисячами дрібниць, що складають нескінченне пиляння моєї хвороби; я мала необачність кричати, та що більше я кричала, то дужче вони намагалися приховати ці прискіпливі піклування, і ви ж легко вгадаєте ці злигодні й дрібні дурні та наївні хитрощі, що тільки ще більше мене дратували. Чи треба було зачинити вікно — мама вдає, що цокоче зубами, або розповідає про взірцеву розважливість пані такої-то, яка через звичайнісінький нежить злягла й закуталася у фланель. Словом, ці добрі люди зробили мене підозріливою й одержимою, мов справжню хвору... І навіть поки я це пишу, мені здається, що ви вважаєте мене хворою, дуже хворою, пропащою, і то тим більше, що я цьому опираюся!! Кажу вам — це безум, який я усвідомлюю.
Je ne crois plus a la sincerite d’aucun avis; on m’a ennuyee de ces milles petites choses qui composent la formidable scie de ma maladie, j’ai eu le tort de crier et plus je me criais plus on tachait de dissimuler ces sollicitudes tatillonnes et vous devinez bien ces misères et petites ruses bêtes et naïves qui n’ont fait que m’agacer d’avantagne. Fallait-il fermer une fenêtre, maman fait semblant de grelotter ou bien raconte la sagesse exemplaire de Madame une telle qui pour un simple rhume a pris le lit et s’est couverte de flanelle. Bref ces braves gens m’ont rendue soupçonneuse et maniaque comme une vraie malade... Et tout en écrivant il me semble que vous me croyez malade, très malade, perdue, et cela d’autant plus que je m’en défends !! Je vous le dis c’est une folie dont j’ai conscience.
А я ж давно уже виходжу не випрошуючи дозволу тощо. Мені так дорікають, що я божевільна, що я вдягаю... черевички на фланелевій підкладці, вовняну сукню й велике видрове манто — вбрана, словом, на десять градусів морозу. Гаразд. Виходимо в купе, утрьох, усе наглухо закрите, за десять хвилин у коробці двадцять градусів, і я геть мокра. У перші дні я нічого не казала, прибільшуючи свою розважливість, мов великі навернені лиходії, а сьогодні виходжу о другій, гарна погода, два чи три градуси тепла, я запрошую з собою Діну й Ніні, щоб бути веселою й не терпіти прискіпувань старих...
Et [il] y longtemps que je sors sans mendier la permission etc. etc. On me reproche tant d’être folle que je mets des... bottines doublées de flanelle et une robe de laine et un grand manteau de loutre, vêtue enfin pour 10 degrés au dessous de zéro. Bon. Nous sortons en coupé, en trois, tout calfeutré, au bout de dix minutes il fait 20 degrés dans la boite et je suis en eau. Les premiers jours je ne disais rien exagérant ma sagesse comme les grands scélérats convertis, aujourd’hui je sors à deux heures, il fait beau, 2 ou 3 degrés au dessus de zéro, j’invite Dina et Nini avec moi pour être gaie et ne pas avoir les tracasseries des vieux...
Я відчиняю вікно — Діна відвертається, щоб стримати обурення й не виказати його, а Ніні вся в благаннях і сльозах!! Уявіть мою міну. А я ж мала шалений задум поїхати на два місяці відновитися й малювати на пленері з Полем, його дружиною та Діною! Прощавайте, радісні сподівання на добрий гумор, бадьорість, спокій і працю, прощавай, подорож, прощавай, карнавал Неаполя, мило, канікули, заради свят.
J’ouvre une fenêtre, Dina se détourne pour contenir l’indignation et ne pas l’arrêter et Nini tout en supplications et en larmes !! Voyez ma tête. Et moi qui avais le fou projet d’aller pendant deux mois me remettre et peindre en plein air avec Paul, sa femme et Dina ! Adieu riantes espérances de bonne humeur, d’entrain, de calme et de travail, adieu voyage, adieu carnaval de Naples 'gentiment vacances, histoire des fêtes.
Я розповідаю лікареві, як саме я гуляю, і він дозволяє і наказує лишати вікно відчиненим.
Je raconte ma façon de me promener au docteur qui autorise et ordonne de laisser la fenêtre ouverte.
Ах! як це все втомлює!
Ah ! ce que tout ça est fatiguant !
Ми зустріли Кассаньяка в екіпажі приятеля, який правив парою гарних коней. Ви ж памʼятаєте, що мама бачила його так само незадовго до його одруження і що мене це колись чомусь обурювало; Кассаньяк у високому молодечому екіпажі здавався мені якимось, сама не знаю, занепадом. Ми сказали кучерові їхати швидше: ми хочемо когось наздогнати, — і кучер так зманеврував, що ми зустрілися тричі; цей чоловік усе розгадав, закладаюся; три молоді жінки й Кассаньяк, який проїжджає... Ні кучер, ні воротар у тому не засумнівалися б. У цьому колі він легендарний.
Nous avons rencontre Cassagnac dans la voiture d’un ami qui conduisait deux beaux chevaux. Vous vous rappelez que maman l’a aperçu ainsi quelque temps avant son mariage et que j’en ai été indignée jadis on ne sait pourquoi, Cassagnac dans une voiture haute de jeune homme me paraissait, je ne sais quelle déchéance. Nous avons dit au cocher d’aller plus vite: nous voulons rattraper quelqu’un et le cocher a manœuvré de façon à nous faire rencontrer trois fois, cet homme avait deviné je parie; trois jeunes femmes et Cassagnac qui passe... Ni un cocher, ni un concierge n’en saurait douter. Dans cette classe il est légendaire.
Першого разу ми проїхали так близько, що, коли його очі зустрілися з моїми, я мало не відсахнулася, та стінка купе одразу мене сховала. Я дуже невдоволена: у мене був кепський вигляд, незграбно закутана в хутро поміж цими двома жінками, я сиділа на задньому сидінні, упираючись колінами в машину спереду.
La première fois nous nous sommes passés si près que lorsque ses yeux eurent rencontrés les miens j’ai presque fait un mouvement en arrière, la paroi du coupé m’a cachée aussitôt du reste. Je suis très mécontente, j’avais mauvaise mine et engoncée dans ma fourrure entre ces deux femmes, assise sur le fond et m’appuyant les genoux contre la machine devant.
А втім... він мені ніщо, зі свого високого екіпажа... Загалом мені все це байдуже. Це відкладено, відкладено, відкладено, я все чекаю, бідолашна простачка, на всі ті відплати, що їх мені належить узяти... А запалює мене моє малярство; я не почуваюся гідною сказати «моє Мистецтво», це звучить зухвало з вуст нікчеми. Щоб нерозбірливо про Мистецтво та його прагнення чи натхнення, треба вже бути кимось, інакше маєш вигляд смішного дилетанта, або ж радше є тут... сама не знаю що недоречне, що ранить те вище, що є в моїй вдачі, — це наче зізнаватися в якомусь прекрасному вчинку... фальшивий сором, словом.
Du reste... il ne me fait rien, du haut de sa voiture... En somme tout cela m’est egal. C’est remis, remis, remis, j’attends toujours pauvre innocente toutes les revanches que j’ai à prendre... Et ce qui me passionne c’est ma peinture,, je ne me sens pas digne de dire mon Art, cela paraît outrecuidant de la part d’une nullité. Pour illisble de l’Art et ses aspirations ou inspirations, il faut déjà être quelqu’un, sans cela on a l’air d’un amateur ridicule ou plutôt il y a là... je ne sais quoi d’indicat qui blesse ce qu’il y a supérieur dans ma nature, c’est comme si on avouait quelque belle action... une fausse honte, enfin.