❦
Середа, 30 листопада 1881
Жюліан приходив учора ввечері; він гадає, що я тяжко хвора, — я добре це побачила з його трохи вдаваної веселості. Що ж до мене, то я в глибокому розпачі. Я нічого не роблю, а моя картина! Та найгірше — нічого не робити! Чи розумієте ви цей відчай — сидіти отак, склавши руки! Поки інші працюють, роблять успіхи, готують свої картини.Mercredi 30 novembre 1881 Julian est venu hier au soir, il me croit bien malade, je l’ai bien vu à sa gaieté un peu affectée. Quant à moi je suis dans une affliction profonde. Je ne fais rien et mon tableau ! Mais surtout de ne rien faire ! Comprenez-vous ce désespoir, rester là les bras ballants ! Pendant que les autres travaillent, font des progrès, préparent leurs tableaux.
Я гадала, що Бог лишив мені малярство, і замкнулася в ньому, наче в остаточному прихистку. І ось воно мене покидає, а мені тільки й лишається псувати собі очі сльозами.
Je croyais que Dieu m’avait laissé la peinture, et je m’y étais enfermée comme dans un suprême refuge. Et voilà qu’elle me manque et que je ne puis que m’abîmer les yeux à force de larmes.