❦
Вівторок, 29 листопада 1881
Що ж, ось уже два тижні, як це триває, і попереду в мене ще принаймні стільки ж.Mardi 29 novembre 1881 Eh bien voilà quinze jours que ça dure et j’en ai encore au moins pour autant.
Заходила навідати мене маленька Брізбен, Вільвʼєй, яка й сама щойно хворіла. І Амелі! Жюліан усе так само дуже непокоїться за вісті про мене, і нещодавно ввечері вона прибігла [два слова замазано] доповісти йому того ж вечора на заняттях. Ця дівчина, безперечно, доможеться свого. Ще ніхто не вигадував спритнішого способу обплутати чоловіка з усіх боків.
La petite Brisbane est venue me voir, Villevieille qui elle-même vient d’être malade. Et Amélie ! Julian est toujours très inquiet de mes nouvelles et l’autre soir elle est accourue
Пані Наше приносить мені сьогодні букетик фіалок; я приймаю її, як і всіх, бо попри гарячку, що не покидає мене вже два тижні, попри легеневий застій з лівого боку, тобто плеврит, і два наривні пластирі — я не капітулюю, я на ногах і поводжуся, мов нормальна людина. Тільки від хініну я глухну; однієї ночі я мало не вмерла з жаху, бо вже не чула свого годинника. І доведеться приймати його ще й ще, без кінця.
Madame Nachet m’apporte un bouquet de violettes aujourd’hui, je la reçois comme tout le monde car malgré la fièvre qui ne me quitte pas depuis quinze jours et une congestion pulmonaire du côté gauche, alias pleurésie, et deux vésicatoires, je ne capitule pas, je suis levée et me comporte comme une personne naturelle. Seulement la quinine me rend sourde, l’autre nuit j’ai pensé mourir de terreur n’entendant plus ma montre. Et il faudra en prendre encore et toujours.
А втім почуваюся я майже міцною, і якби не те, що ось уже два тижні я нічого не можу проковтнути, то й не відчувала б своєї хвороби.
Du reste je me sens presque forte et si ce n’était que depuis quinze jours je ne puis rien avaler, je ne sentirais pas ma maladie.
Та однаково — моя робота, моя картина, моя бідолашна картина. У нас уже 29 листопада. Я не зможу почати раніше кінця грудня, а за два з половиною місяці нізащо не встигну. Яке невезіння, і як це — коли народився нещасним, то й боротися марно, гляньте-но на мене... Малярство здавалося прихистком, а тут на тобі — я глухну, звідси страшна ніяковість із моделями, повсякчасна тривога й неможливість писати портрети, хіба що зізнатися, а на це я ще не маю мужності. До того ж ця хвороба — годі працювати, мушу сидіти замкнена цілий місяць... Але це вже занадто сумно.
C’est égal, mon travail, mon tableau, mon pauvre tableau. Nous sommes au 29 novembre. Je ne pourrai pas commencer avant fin décembre, en deux mois et demi jamais je n’aurai le temps. Quelle malchance et comme quand on est né malheureux il n’y a pas à lutter, voyez moi... La peinture semblait un refuge et voilà que je deviens sourde, d’où gêne affreuse avec les modèles, angoisses perpétuelles et impossibilité de faire des portraits à moins d’avouer et je n’ai pas encore ce courage. Puis cette maladie, impossible de travailler et obligée de rester enfermée un mois... Mais c’est par trop triste.
Діна мене не покидає, вона така мила.
Dina ne me quitte pas, elle est si gentille.
Поль із дружиною приїхали вчора. Заходили Ґавіні та Жері. Божидар, Алексіс. А я все так само бадьора й виплутуюся зі скрутних становищ завдяки мужності й жартам.
Paul et sa femme sont arrivés hier. Les Gavini et Géry sont venus. Bojidar, Alexis. Et moi toujours entrain et me tirant des mauvais pas à force de courage et des blagues.
Лікарі тепер — предмет кепкувань. Потен, не маючи змоги бути тут завжди, присилає мені лікаря, який приходитиме щодня. Шарко на роботі вже прислав заступника, та такого дурного, що я не могла його терпіти, і, скориставшись своєю хворобою, я сказала йому, що ненавиджу його, що він мені набрид, що бачити його — справжня мука, і таке інше. Звісно, я розповідаю все це Потенові, і він обіцяє, що його лікар буде менш дурний. А проте цей добряга, перш ніж увійти, звернувся до тітки й сказав, що пан Потен попередив його, ніби я надзвичайно примхлива й химерна, і що він дуже хотів би знати, як до мене підступитися.
Les médecins sont le sujet des plaisanteries à présent. Potain ne pouvant toujours être là m’envoie un docteur qui viendra tous les jours. Charcot au travail déjà a envoyé un remplaçant mais tellement bête que je n’ai pu le souffrir et profitant de ma maladie je lui ai dit que je le déteste, qu’il m’ennuie, que c’est un vrai supplice de le voir etc. Naturellement je raconte tout cela à Potain et il me promet que le sien sera moins bête. Néanmoins ce brave homme avant d’entrer s’est adressé à ma tante en disant que M. Potain lui avait dit que je suis excessivement capricieuse et fantasque et qu’il voudrait bien savoir comment il faut m’aborder.
І це мене бавить! Бо я вдаю божевільну й користаюся цим станом, щоб верзти нісенітниці.
Et ça m’amuse ! Car je joue la folle et profite de cet état pour débiter des insanités.