Понеділок, 7 листопада 1881

Сила-силенна людей, а ми в третьому ряду, ефект змарновано, та ми розмовляємо з Аделіною, яка, за її словами, дивиться на мене

як на рідну доньку, а ще, головне, все на світі добре, я занурена в чудовий добробут: Париж, його вишуканість, лагідна погода, бульвари, годинники, пневматична пошта¹... З якою насолодою знову це бачиш, як це заспокоює, як ти знову опановуєш себе. Благословенні нехай будуть подорожі за те, що дають тобі цю солодкість повернення. І Палата, і голова Бріссон², і Ґамбетта, простий депутат, незворушний і розкішний на своїй лаві. Розкішний фізично, серйозно, надто сидячи, і тим гірше для тих, хто вважає його негарним. На головуванні в глибині він розпускався, і його торс розповзався в жалюгідний спосіб, але, сидячи на лаві, схрестивши руки й незворушно слухаючи [затерті слова: тяжкі] відповіді уряду, він розкішний. Голова грізної потуги — і які ж бо гарні чоловіки бридкі поруч із цією лев'ячою головою.

А тепер... Чи розповісти вам... Так, чи не так. Він видався мені молодим і таким, що ще довго протримається... Ви знаєте, що це моя турбота. [затерті слова: Після] Палати ми пішли випити чашку шоколаду, купити книжку, капелюшок — солодкі паризькі прогулянки, які видаються мені божественними після Іспанії, — а зоставшись сама в екіпажі, я хапаюся великого страху, що мене заб'є в моїй роботі саме те, заради чого треба працювати. [затерті слова: Тоді геть] по-дурному, чи не так, цей чоловік подобається мені понад усяку міру, це наче все зовсім нове, наче це й не тривало п'ять років; бо я можу лічити від першого дня. Тільки мені здається, що тепер я краще ціную і дужче втішаюся виглядом цієї істоти, яку звуть негарною...! Тобто Аделіна вважає його бридким, але вона любить чепурунський штиб. Минуло, мабуть, понад рік, відколи я його бачила... Як на нематеріальну пристрасть... це таки вона. Та [затерті слова: щойно] в екіпажі, [затерті слова: повертаючись] додому цими галасливими й чарівними вулицями (о Іспаніє!), я двадцять разів перехрестилася зі страху, що це візьме мене серйозно, — на мить мені здалося, що це має бути справжнє сум'яття...

Я радо любитиму, якщо це любов, але хочу лишатися спокійною.

Процес скінчився, на віллу знайшовся покупець за п'ятсот тисяч франків, усе вщухає, я вже нічого не боюся, ніхто мені його не відбере, бо він уже одружений. Лишається тільки працювати, бо все в цьому...

Ця велика істота з її креольською млявістю й дитячими вустами під страшними вусами. Хіба я знаю, чи він вишуканий, чи гарний? Він коханий, він мій, він єдиний, хто мені рівня,

мій брат, мій природний супутник, мій суджений коханець. Усі інші, хоч би як я їх обожнювала, завжди будуть мені чужими, а він — це мама, це моє крісло, [затерті слова: це моя] оселя, це я сама.

І я навіть гадаю, що люблю радше небесного брата, ніж чоловіка. Прагнення неймовірної чистоти. Ах! дурепа. Та ні, потрібен був увесь цей час, бо тоді [затерті слова: я не була] створена, щоб бути його дружиною, я була б нещасна через його нещасну політику... Усе на краще. Ну ж бо, якого лиха мені боятися? Невже фортуна обернеться? Мені здається, ніби я входжу в краще життя.

А ця тварюка й не здогадується... А ще гірше, що говорить про мене як про ту, що його любила? Усі кажуть, що я мала цю пристрасть. Мерзенний Блан, Антуан, капітан фрегата, так каже. Ах! якби я виявила, що ця кохана істота — міщанин, задоволений своїм родинним життям!.. Я знаю, що він зраджує свою худу кухарку... Зрештою, хіба не прикро застати його спокійним, зміщанілим, приземленим, що в коханні думає лише про те, щоб мати гарненьких коханок майже зі світу, за лагідними цінами на почуття... Словом, на паризький лад... Оце був би небесний брат? Якби йому сказати, що я про це думаю, для нього це була б китайська грамота, а найбільше я боюся знайти в ньому [затерте слово: те] міщанське нутро, яке доводить мене до відчаю в моїй родині. Зрештою, а раптом, зустрівшись, він несвідомо розплющить усі ці крилаті фантазії?.. Зрештою, а раптом я не знайду себе всю в ньому, як першого дня, коли я його побачила, коли все, що він казав, я хотіла сказати раніше або водночас із ним; коли він влучними словами підсумовував усі мої сплутані думки і коли все, що він казав, я вже думала чи снувала? Зрештою, а раптом він зробився непридатний до будь-якого пристосування... Якби я знайшла чужинця замість іншої себе. Поважного пана, заклопотаного своїм переобранням... До речі, його обрали блискуче й оберуть ще двадцять разів; здається, він тримає свій край, як ніхто.

Зрештою, а раптом я вже нікого не знайду? Чи то через те, що він став надто звичайним, чи що йому до мене байдуже?

Мені здається, що неодмінно настане мить, коли він покохає мене до нестями. А якщо ні. Що ж, якщо ні і якщо я боягузка й божевільна, завжди лишиться роль приємної коханки... А втім, це неможливо: якщо він утратив усі ті вишукані почуття, про які я мрію, що ж, ми змусимо його їх віднайти, ми його перетворимо, інакше не можна... Річ у тім, що Жюліан гадає, ніби він щось до мене мав; він не уявляє, що той приходив до

дому як чужий і що ніколи ні про що й мови не було... Жюліан уявляв його собі Дон Жуаном, що не проґавив би жодної нагоди... [затерті слова: без жодного] серйозного він гадає, що все було зовсім інакше, я йому пояснюю, а він не хоче розуміти. Зрештою, наче... Щоправда, за три дні до його одруження він, цей Кассаньяк, добре знав навіть більше, ніж було: він гадав, що я шалено в нього закохана аж до того, що не думаю ні про честолюбство, ні про що [закреслено: розраховувати], і він не вірить, що я рада, що не вийшла за нього, дарма що вважаю його... дуже непоганим. Так, але йдеться не про мене, йдеться про нього. А раптом він мене не покохає? Жюліан уявляє, ніби наша зустріч, коли я стану славетною, розбудить у його серці ревнощі, жаль, лють; та ж він ніколи нічого до мене не мав! Це наче Водзинський став би славетним, а я покохала б його, знову побачивши; чому? Хіба ж мало славетних жінок!.. Хіба це причина?