Вівторок, 18 жовтня 1881

Учора я почала етюд у крамниці славетного Лоренцо, і цілий день у мене була гарячка, а вночі — напівсни, напіввидіння: ганчір'я Лоренцо й іспанський краєвид Дюма. Я й уві сні читала далі, і це було так реально, що сьогодні вранці я зовсім дивуюся, не знаходячи в книжці того, що, як мені здавалося, я там вичитала. І бики. Я захотіла подивитися, що про них каже Дюма. Дюма був присутній на цих перегонах під час одруження герцога де Монпансьє¹, що неабияк міняє справу. Зрештою, у двох його томах про Іспанію знаходиш лише довгу низку [затерті слова: історій про те, чим] він і його друзі харчувалися та яких мук завдавало їм знайти, де переночувати й поїсти. Справді треба незвичайного розуму, щоб змусити проковтнути стільки... стряпанини.

Та зрештою, він мандрував із митцями, друзями, людьми дотепними... Людина сама-самісінька — істота вельми неповна; бути самій, щоб милуватися якимось піднесеним творінням природи чи людей, — гаразд, але самій у подорожі, де потрібні запал, ідеї... Ах! я дуже шкодую за де Дайєном, ми ж мали їхати до Іспанії разом... Усе було б зовсім інакше... О моя родино!.. Тітка попросила в Поллака адресу лікаря, бо я кашляю... Отже, відомо, що зі мною: мене лікує найбільший лікар у світі, який мене знає й вивчив мою хворобу, я на лікуванні... а їй потрібен лікар у Мадриді. Це просто-таки безглуздя! Навіть

й розсердитися не можна... Ах! а проте якби ви були на моєму місці! Я, яка з нетерпінням чекаю Андалусії, Севільї, цих красот природи; може, картини... А мама в кожному листі тричі пише:

«Їдь до Севільї, клімат там дуже здоровий; я довідалася, там є чисте молоко й кури. Їдь до Севільї». — Амінь, чи не так? Які є щасливі люди, і як це, маючи все, щоб бути щасливою, я нею не є? У мене досить грошей, щоб їздити, повертатися, малювати, мандрувати; роблять усе, що я хочу. Решту ви знаєте.

Я воліла б терпіти нестачу грошей і не робити всього, що хочу, аби лиш не бути з кретинами, що доводять мене до сказу своєю впертістю заради мого ж добра. Коли людина переконана, що чинить добре, з нею нічого не вдієш. А моя родина переконана.

Не мала б вона цієї нудної, дратівної, убивчої вади — переслідувати мене з любові, — то я б, може, й пробачила їй, що вона ні мисткиня, ні розумна, ні приємна. Ах! які є щасливі люди; ні, ви тільки уявіть цю подорож із тіткою! Аж хоч завтра рушай до Парижа.