❦
Субота, 15 жовтня 1881
Я провела день в Ескуріалі1 з тіткою, якій було нудно і яка, зберігаючи байдужий вигляд, намагалася схитрувати, і якби я не почула, провідник обминув би зі мною склепи... щоб мене не втомлювати, та й до того ж труни, це жахливо. Яка ж нудьга — отак мандрувати! Зрештою.Samedi 15 octobre 1881 J’ai passé la journée à l’Escurial avec ma tante que ça embêtait et qui tout en gardant une contenance indifférente, tâchait de tricher et si je n’avais entendu parler le guide m’aurait escamoter les caveaux,... pour ne pas me fatiguer et puis des cercueils, c’est affreux. Quel ennui de faire ce voyage comme ça ! Enfin.
Я бачила, мов уві сні, цей величезний гранітний моноліт — похмурий, сумний, грандіозний. Що ж, як на мене, це розкішно, ця велична печаль — справжній чар. Палац має форму решітки святого Лаврентія2 (зверніться до путівників), що надає йому трохи казарменого вигляду, перепрошую за слово, але він височіє над спаленою, похмурою, хвилястою, мов море, рівниною і справляє глибоке враження — з цими гранітними мурами завтовшки з паризький будинок, цими клуатрами, колонами, галереями, терасами, ставками зеленої води, цими дворами. Кажуть, це холодно, це сумно — так, але це дає перепочинок від дратівливих силуетів Толедо.
J’ai vu comme dans un rêve cet immense bloc de granit, sombre, triste, grandiose. Eh bien moi je trouve ça superbe, cette majestueuse tristesse est un charme. Le palais affecte la forme du gril de Saint Laurent (consultez les guides) ce qui lui donne l’air un peu caserne, excusez le mot, mais il s’élève au dessus d’une campagne brûlée, sombre, houleuse comme une mer, et produit une impression profonde, avec ces murs de granit de l’épaisseur d’une maison parisienne, ces cloîtres, ces colonnes, ces galeries, terrasses, pièces d’eau verte, ces cours. C’est froid dit-on, c’est triste, oui mais cela repose des irritantes silhouettes de Tolède.
Оглянувши королівські покої, завішані доволі бридкими й доволі крикливими гобеленами... А проте кабінет короля — самоцвіт, там є двері з інкрустованого дерева з оздобами з полірованого заліза й чистого золота... Потім салон-молільня з вишитого шовку — чарівні.
Après avoir visité les appartements royaux, couverts de tapisseries assez laides et assez criardes... Pourtant le cabinet du roi est un bijou, il y a là des portes de bois incrustés à ornements de fer poli et d’or pur... Puis un salon-oratoire en soie brodée, ravissants.
Який контраст із келією Філіпа II! Цей тиран мешкав у якійсь голій і вбогій келії, що виходила до низенької каплиці, всієї в мармурі, яка, своєю чергою, виходила до церкви. Зі свого ліжка він бачив вівтар і міг слухати месу. Що ж до мене, то я не можу до пуття пригадати галерей, сходів, клуатрів, якими нас проводять, — воно ж таке велике! І ці довгі галереї з величезними вікнами, зачиненими касетованими деревʼяними віконницями, масивні двері без жодних оздоб.
Quel constraste avec la cellule de Philippe II ! Ce tyran habitait une sorte de cellule nue et pauvre donnant dans une espèce de chapelle basse tout en marbre donnant elle-même sur l’église. De son lit il voyait l’autel et pouvait entendre la messe. Je ne puis pour mon compte bien me souvenir des galeries, escaliers, cloîtres qu’on nous fait traverser, c’est si grand ! et ces longues galeries à immenses fenêtres fermées de volets en bois à caissons, des portes massives et dépourvues d’ornements.
Церква дивовижно проста, її склепіння, грандіозні й голі, справляють справді величне враження. Королівський склеп і сходи, що до нього ведуть, усі з різного мармуру, дуже багаті.
L’église est d’une admirable simplicité, ses voûtes grandioses et nues sont d’un effet tout à fait imposant. Le caveau royal et les escaliers qui y mènent tout en marbres divers sont d’une richesse très grande.
Труни з толедського мармуру з оздобами з карбованої міді. Це чудово. Лишається всього пʼять місць, і подумати тільки, що невинна Ізабелла з Парижа3 спочиватиме в цьому похмурому й розкішному склепі. Зворушлива Мерседес4 чекає в маленькій бічній каплиці, поки відбудують склеп інфантів і бездітних королев.
Les cercueils sont en marbre de Tolède avec ornements en cuivre repoussé. C’est splendide. Il ne reste plus que cinq places, et dire que l’innocente Isabelle de Paris reposera dans ce sombre et magnifique caveau. La touchante Mercédès attend dans une petite chapelle latérale que le caveau des infants et des reines sans enfants soit reconstruit.
Хор деревʼяний, без різьблення, але посеред нього стоїть чудовий пюпітр із книжками завбільшки з мене.
Le Coro est en bois sans sculpture mais il y a au milieu un lutrin merveilleux avec des livres grands comme moi.
Бібліотека — ох! там є рукописи, якими я довго милувалася, хоч і не дуже на цьому знаюся...
La bibliothèque, oh ! y a là des manuscrits que j’ai admirés longtemps bien que je n’y connaisse pas grand chose...
І ви хочете, щоб я ставила солодкаву манірність вище за цю похмуру велич! Який характер, яка стриманість — і як же далеко ми тут від невимовних нагромаджень оздоб у надмірі й крихкої поважності Толедо.
Et vous voulez que je préfère des mièvreries à cette sombre majesté ! Quel caractère, quelle sobriété et que nous voilà loin des indescriptibles amas d’ornements à profusion et des cassantes gravités de Tolède.
Потім тебе проводять через парк, де Альфонсо полює на кроликів, і показують павільйон, збудований, здається, 1781 року5. Самоцвіт. Сходи й стіни з кольорового мармуру і безліч маленьких салонів і кабінетів, завішаних картинами, навіть прекрасними картинами, або блідими шовками, чарівно вицвілими, з чудовими вишивками — блакитні, рожеві квіти; гармонійно зівʼяла зелень тонко вирізняється на білому, що набуло незрівнянного відтінку слонової кістки. Ці маленькі салони з полинялого білого чи ледь блакитного атласу з блідо-золотим атласом, із чудово розписаними чи інкрустованими стелями — голову можна втратити. Є кабінет, оздоблений картинами, вишитими по завісі: за кілька кроків здається, що це малюнки. А ще — слонова кістка й чудові скляні пасти.
Puis on vous fait traverser un parc où Alphonse chasse les lapins et nous fait visiter le pavillon construit en 1781 je crois. Un bijou. Les escaliers et les parois en marbres de couleurs et une quantité de petits salons et cabinets tapissés de tableaux, de beaux tableaux même ou de soies pâles, délicieusement fanées, à broderies ravissantes, des fleurs bleues, roses; le vert harmonieusement flétri se détache finement sur du blanc devenu d’un ton d’ivoire incomparable. Ces petits salons de satin blanc passé ou à peine bleu avec du satin or pâle, avec des plafonds délicieusement peints ou incrustés, c’est à en perdre la tête. Il y a un cabinet orné de tableaux brodés sur la tenture, à quelques pas on dirait des peintures. Et puis des ivoires et des pâtes de verre miraculeuses.
Ах! учора ввечері Ескобар водив нас до цирку.
Ah ! hier soir Escobar nous a accompagnées au cirque.
Поллак приходив сьогодні ввечері; він не розуміє, як це я не обожнюю Толедо. Та я повертаюся туди в понеділок.
Pollack est venu ce soir; il ne comprend pas que je n’adore pas Tolède. Mais j’y retourne lundi.
Примітки
Ескуріал (Real Monasterio de San Lorenzo de El Escorial) — гранітний палац-монастир, споруджений для Філіпа II у 1563–1584 роках приблизно за 45 км на північний захід від Мадрида; у ньому усипальня іспанських королів. ↩
Святого Лаврентія замучили, підсмаживши на залізній решітці; план Ескуріала, з його сіткою дворів, за переказом, повторює цю форму. ↩
Ізабелла II (див. 2 жовтня 1881 року) — «з Парижа», бо з 1868 року жила там у вигнанні; вона померла в Парижі 1904 року й похована в цій усипальні. ↩
Мерседес Орлеанська (1860—1878), перша дружина Альфонсо XII; померла у вісімнадцять років у червні 1878-го, через пʼять місяців після весілля. ↩
«Касіта дель Прінсіпе» (Будиночок принца) — невелика неокласична королівська резиденція роботи Хуана де Вільянуеви в садах Ескоріала. ↩