Неділя, 11 вересня 1881

Те, що я давно підозрювала, виявилося правдою: Чумакові, такі влесливі й солодкаві, — гадючі язики. Мати говорить про нас жахіття. Я мала її за брудну — вона така і є. Це Божидар мені розповідає. Він бреше, коли вигадує історії, але поки він комусь друг, то друг справжній; саме тепер він наш приятель, і я йому вірю. А що він любить плітки, а я цікава, то я дізналася й подробиці. Накидаються на моїх рідних — гаразд; але й на мене теж. Божидар каже — «мерзенні речі». Що я вам казала позавчора? Тільки ж три роки тому це привело б мене у відчай, а тепер це надто відоме, я звикла. Сутцо, кажуть, заявляв, що Робер-Флері, старий Ґавіні і ще ціла купа інших були моїми коханцями — гадаю. Навіщо бруднити перо? Аби знали, чого варті чутки. Ви, хто мене читатиме, хто знає моє життя, як я сама, побачите, що кажуть, — і після цього віритимете тому, що казатимуть про інших.

Тільки без легковір'я, будьте недовірливі, а коли вам розповідатимуть якусь ганебність про когось, хто навіть не ваш друг, — лупіть по тому боягузові, бо порядна людина рідко повторює жахіття [затерте слово: навіть] ті, в яких певна.

Одне слово, я знаю, що маю доволі кумедну репутацію.