Понеділок, 12 вересня 1881

— Пан Жері приходив учора ввечері, Божидар був тут, ми пили чай від п'ятої до десятої вечора — найдоброчесніше у світі.

Я, коли чула, як ганять світських жінок, коли чула, ніби вони не такі, як належить, що їх не слід приймати, що вони легковажні, скомпрометовані тощо, — я уявляла собі, що ці жінки впивалися на людях, мали коханців або принаймні цілувалися з чоловіками, надто оголювали груди, ходили вечеряти до ресторанів... Виявляється, нічого такого й не треба, а досить просто провадити

те монастирське існування, яке провадимо ми, додавши до нього якогось Сутцо й якусь Чумакову. Та це мене вже не засмучує.

Одне слово, я харкаю кров'ю. О поезіє! Харкати — то харкаю. Просто розкіш.