Неділя, 28 серпня 1881

Божидар цілий день. Прогулюємося Булонським лісом... Сара в Ліллі, а Божидар їде до неї лише завтра. Він наш. О, блаженство. Я потураю його манії, і ми тільки й говоримо що про славетну жінку. Цей клятий Божидар усе ж спритник: він вигадав цілий роман — мовляв, у вісім років він пішов дивитися «Перехожого» й зомлів, почувши Сару, і відтоді її обожнює. (Та ж і двох років не минуло, як він казав мені про неї жахіття, і про це не було й мови). І от він уже оселився в неї, близький приятель сина; це не коштує йому ні шеляга. Як гість, він жив у неї й щодня в неї обідав, і поводилися з ним мало не як із сином. Не кажучи вже про те, що він бачить там усе, що є знаменитого, та ще й має квитки на вистави.
Тож княгиня і її чоловік у захваті; та нема небезпеки, що Божидар колись утне якусь дурницю. Він саме складає правничі іспити, водночас одвідуючи прем'єри й супроводжуючи Сару в її провінційних гастролях... коли подорож не перевищує двох-трьох годин залізницею. Дуже спритно. Караґеорґевичі влаштувалися в Парижі десь так, як ми, тобто ніяк. [затерті слова: найгірше], знаючи всього кілька румунських чи грецьких родин...
Сини бувають у кількох республіканських салонах і в усіх сумнівних чужоземних салонах.
У Сари Бернар буде краще. Але ж вони такі... слов'яни! Хіба не попросила княгиня в Андріє, колишнього префекта поліції, місця секретаря чи особистого аташе для Алексіса!
Вони геть не розуміють ні життя, ні товариства, і навіть перед цими республіканцями повелися як ніхто, дарма що князі Караґеорґевичі.

Примітки

«Le passant» («Перехожий», 1869) — п'єса Франсуа Коппе, що прославила Сару Бернар.