❦
Четвер, 18 серпня 1881
За своїм малюванням я нічого не сказала про відʼїзд Ельсніц; вона вже давно хоче поїхати, і її щоразу вмовляли залишитися. Але бідолашна дитина вичерпала всі сили, їй до смерті нудно; подумайте самі: я кажу «добрий день» і «добраніч», і щовечора докоряю собі, що не розмовляю з нею більше, а щодня все починається знову.Jeudi 18 août 1881
Сто пʼятдесят разів у мене був шляхетний порив зблизитися з нею, але все так і лишилося, і виправдання собі я знаходжу у смутку, що мене гнітить.
J’ai eu cent cinquante élans généreux pour me rapprocher d’elle mais ça en est resté là et je trouve mon excuse dans les tristesses qui m’accablent.
Тітка теж нічого не каже, хіба що про господарські справи, та ще вона жорстка, не надто делікатна... чудова жінка, як то кажуть... Врешті-решт вона поїхала, бідолашна мала; воістину ангельська натура, і цей відʼїзд сильно стиснув мені серце, але там їй буде щасливіше, вона житиме, як усі, вона має незрівнянних друзів у родині Анічкових. Але найбільше мене засмучує те, що я вже не можу виправити свою холодність, свою байдужість; я поводилася з нею, як з мамою, тіткою, Діною, але своїм це менш болісно, тоді як ця чужа дитина, самотня, така лагідна, така спокійна, тож я пішла просто на Réunion, щоб не лишати місця зворушенню. Вона поїхала вчора о девʼятій, я не могла говорити... щоб не заплакати, і прибрала байдужого вигляду, але сподіваюся, що вона побачила... Ні, мені слід було трохи забути свої прикрощі й подбати про цю ангельську дівчину. Тепер надто пізно, і я лише вихваляюся, висловлюючи ці жалі, які змушують повірити, ніби в мене є серце... Легко мати серце заднім числом і задарма.
Ma tante ne dit rien non plus excepté pour les choses du ménage et puis elle est dure, peu délicate... une excellente femme à ce qu’on dit... Enfin elle est partie la pauvre petite; une nature vraiment angélique et ce départ m’a serré le cœur bien fort, mais elle sera plus heureuse là-bas, elle vivra comme tout le monde, elle a des amis incomparables dans la famille Anitchkoff. Mais ce qui surtout me chagrine, c’est que je ne puis plus réparer ma froideur, mon indifférence; je la traitais comme maman, ma tante, Dina, mais les miens ça leur est moins pénible, tandis que cette enfant étrangère, seule, si douce, si calme, aussi je suis allée droit à la Réunion pour ne pas laisser de place aux attendrissements. Elle est partie hier à neuf heures, je ne pouvais pas parler... pour ne pas pleurer, et j’ai affecté un air détaché mais j’espère qu’elle aura vu... Non, j’aurai du oublier un peu mes ennuis et m’occuper de cette fille angélique. Il est trop tard et je ne fais que me vanter en exprimant ces regrets qui font croire à du cœur... Il est facile d’en avoir après coup et gratuitement.