Неділя, 14 серпня 1881

Мені насилу вдалося заснути, а сьогодні вранці воно все ще болить, та ще й у спині, і щоразу, як я дихаю, це чортівня, а як кашляю — то подвійна чортівня. Ах! ну й гарно ж мені. Так, дуже мені гарно.
Тепер я відмовляюся від картини, так, вирішено. Але скільки змарнованого часу!! Більше місяця.
Що ж до Брезло, то в неї, підбадьореної своєю відзнакою, усе має йти добре, а в мене опустилися руки і я втратила віру.
Дощить.
Прикро те, що мені вже нічого не хочеться. Їхати в Біарріц — навіщо? Хіба ж я можу розважатися. Зрештою, провести місяць на березі моря... а задля чого?
Зрештою, я не знаю, що це означає й чому стільки вагань через звичайний етюд; тільки-но я вирішую його не робити, як мені здається, що я випускаю з рук свою долю.
А тільки-но я беруся до нього, як це мені набридає, і воно претензійне, і я його не докінчу, і піде дощ. Тоді я кидаюся в крісло й годинами сиджу, мов отупіла.