Середа, 13 липня 1881

Усе ще сумна, може, через від'їзд, ми прибуваємо до Полтави близько дев'ятої. Дорогу я долаю з Діною, і ми трохи розмовляємо, про все це гостювання загалом... Передусім про молодят, що на молодят і не схожі.
Поль майже завжди похмурий, пані байдужа у своєму вдоволенні від досягнутої мети. Вона заміжня — це все, чого прагнуть тутешні дівчата. Я ніколи не вірила в її любов до Поля; увесь час, поки тривав роман і Полеві муки, вона тримала про запас іншого нареченого — старого, простуватого, бридкого й багатого. Потім вона дала себе викрасти, бо тут це романтично й шикарно... Це Міша влаштував весілля у своєму маєтку, вечеряли до сьомої ранку в товаристві священника, його дружини, ще однієї дами та Капітаненка, по якого посилали. Так що, каже мені Ніні, я мала жіноче товариство. А потім, коли всі розійшлися, Міша та інші пішли підглядати, чи пан і пані вже в ліжку. Назавтра вони приїхали до Гавронців, а ще через день поїхали понести своє... щастя до батька пані. Словом, ні
ні делікатності, ні сорому. [замазано: Що ж, це був прийом] тут я, може, й не говорила б про це так суворо, але тут усі такі. Цілуються вголос із чоловіком при всіх, а оскільки Поль це заборонив, то ніжності вже й не лишилося. Орендар одружується з дівчиною з любові, і ці двоє простих створінь матимуть досить поезії — поезії відносної, породженої молодістю, любов'ю, щастям, — щоб захотіти разом гасати лісами чи провести пообіддя на березі річки. Село ж бо таке гарне.
У Поля з дружиною ні іскри молодості... Сапристі! коли одружуються з любові, то хай би й жили в комірчині під дахом — а воно, здається мені, мало б мати веселий, вдоволений, свіжий вигляд. Ах, де там. Вони мешкають у павільйоні, що скидається на гніздо, потоплене у високих деревах, і ось вони сплять у двох вузьких ліжках, розділених туалетним столиком, а кімната оббита темним ситцем.
А потім накладні шиньйони валяються разом із брудною білизною та чобітьми. Богемна господа, тільки без веселощів та жартів.
Коли через два місяці після романтичного весілля Поль повів дружину на великий новорічний бал, він не вигадав нічого веселішого, ніж напитися, а його дружина вальсувала з молодими людьми й, сміючись, прибігала розповідати Діні, що знову зустріла свого колишнього залицяльника і що в неї знову прокидається до нього любов.
Я знаю, це жарти, але... Але я повторюю, хоч яким неймовірним це може видатися: тут немає ні делікатності, ні моралі, ні сорому в їхньому справжньому значенні.
У маленьких містечках Франції бояться свого сповідника, мають бабусю, стару тітку, яку дуже шанують... тут нічого. Тут часто одружуються з любові й дуже легко влаштовують викрадення, і все це холодно. Ніні дуже добра жіночка, і я хотіла б бачити, як вона під нашим керівництвом стане на добру дорогу, але я дуже боюся... Знаєте, чого я боюся? Що ж, Міша, ця дурненька, пихата й сміховинна істота, за рік наставить Полеві роги, і станеться це без пристрасті, холодно...
У готелі нам кажуть, що пан Устимович двічі справлявся, чи ми прибули, і, поки ми обідаємо, він приходить.
Він склав мені вірші й через них не спав. Він читає їх нам, і вони люб'язні і справді кращі за попередні, ми вже були наготували свої найжорстокіші кпини, і довелося їх притримати.
Він також приносить мені свій портрет. Ми засипаємо його компліментами.
Увечері ми йдемо в театр: Діна, її мати, Олександр, Надін, його дружина, Етьєн, Поль, Ніні, мама, тато, я, Ліхопой; після цього вечеря, на яку приходить пан Патченко, що ставить пляшку
я дуже хотіла б, щоб він одружився з Діною, але, на жаль, боюся, що він стріляє очима в мене; він навмисне лишився заради нас цього вечора... Гадаю, завтра ми їдемо.
Я спинюся в Києві, щоб замовити відправи, найчорніші передчуття мене мучать, і я так боюся всіх призвісток. На Полеві іменини я знайшла на своєму місці за столом свічку, забуту там, кажуть, чоловіком, що запалював люстри. Та байдуже, та ще й усі ці розбиті люстра. Тож я питаю себе, чи не станеться якась капость із боку Жюліана й Тоні... Або ж мої очі... але я не довіряю лікарям. Якщо Бог мене не зцілить... я так його благаю вберегти мене від того, що віщують ці призвістки.

Примітки

«Faire dire des messes»: замовити священникові відправу на певний намір — у цьому разі помолитися за здоров'я Марі.