❦
Субота, 9 липня 1881 — 27 червня
І ось ми всі вирушили на прощу, а звідти — до Кременчука1, де покатаємося Дніпром; я вдаю безбожницю чи майже й підбиваю їх на цю поїздку.Samedi 9 juillet 1881 - 27 juinNous voilà tous partis pour le pèlerinage, et de là à Kremontchougy où on se promènera sur le Dnieper; je joue l’impie ou à peu près et les pousse à cette excursion.
Отож, після тисячі вагань ми наважуємося. Ви й не уявляєте, це ціла історія! І задля чого? І, може, краще було б не їхати! Бо ж, зрештою, як воно буде? Чи знайдемо, де переспати чи попоїсти? Зрештою, це село, ми візьмемо Василя, який куховаритиме. Це жахіття: коло Гавронців є гора, яку ніяк не оминути, отже, до цього мали б уже звикнути; та де там! Ні, щоразу — наче перед тобою щойно виросла нова, страхітлива перешкода. Зрештою, після того як кожен по черзі сказав, що він лишається або що той чи той сказав йому лишитися, ми вирушаємо у трьох екіпажах: пан і пані, Діна, княгиня, Катерина, сестра Ніні, та Сперандіо; Ніні, я, Поль і Міша. Десь на середині дороги Поль і Міша щиро співають, що приголомшує селян на шляху. У готелі ми застаємо трьох братів Бабаніних2 разом — Олександра, Етьєна, Володимира, — що пʼють шампанське.
Après mille tiraillements donc, on se décide. Vous ne vous imaginez pas, c’est toute une affaire ! Et pourqoi faire ? Et peut-être vaudrait-il mieux ne pas y aller ! Car enfin comment cela se passera-t-il ? Trouvera-t-on à dormir ou à manger ? Enfin, c’est un village, on emmènera Vassil qui fera la cuisine. C’est terrible, il y a une montagne près de Gavronzy qu’on ne peut se dispenser de franchir, par conséquent on devrait y être habitué; eh bien ! Non, chaque fois, c’est comme si un obstacle nouveau et effrayant venait de surgir. Enfin, après que chacun eut dit à son tour qu’il reste ou que tel ou tel lui a dit qu’il reste, on part en trois voitures: M. et Mme, Dina, la princesse, Catherine, sœur de Nini et Sperandio; Nini, moi, Paul et Micha. Vers le milieu du chemin, Paul et Micha chantent de très bon cœur, ce qui ébahit les paysans sur la route. Nous trouvons les trois frères Babanine réunis à l’hôtel, Alexandre, Etienne, Wladimir, buvant du champagne.
Олександр говорить про серце, про спорідненість, про спогади юності; словом, він розчахнутий, наче брама, коли вона відчинена... Зрештою, я одразу здогадуюся, що тут щось криється. І справді: він щойно викупив у Етьєна його частку спадку; отже, Етьєн прогорів, як і інші. Лишається тільки Микола, але й він прогорить попри всі свої крики, і тоді Олександр матиме всі землі свого батька. Сила цей чоловік, він іде до своєї мети й її досягне; це сила. Я схиляюся й майже його поважаю. Він посварений із Полем і його зжере; тож я їх помирю.
Alexandre parle de cœur, de parenté, de souvenirs de jeunesse; bref il est ouvert comme une porte cochère, quand elle est ouverte... Enfin, je devine immédiatement qu’il y a quelque chose. En effet, il vient d’acheter à Etienne sa part d’héritage; Etienne y a donc passé comme les autres. Il ne reste plus que Nicolas, mais il y passera malgré tous ses cris, et alors Alexandre aura toutes les terres de son père. C’est une force que cet homme, il marche à son but et y arrivera; c’est une force. Je m’incline et je le respecte presque. Il est brouillé avec Paul et il le mangera; aussi vais-je les raccommoder.
Оскільки в мене з ним немає жодних справ, наші стосунки цілком любʼязні, і сьогодні ввечері в міському саду я взяла його під руку. Але, здається, ми влаштували найгучніший день, який тільки можна уявити в Полтаві, і про нього ще говоритимуть. Тож я вам його розповім.
N’ayant aucune affaire, nos relations sont toutes courtoises et je lui ai donné le bras ce soir au jardin de la ville. Mais il paraît que nous avons fait la journée la plus tapageuse qu’on puisse rêver à Poltava et qu’on en parlera. Je vais donc vous la raconter.
Ми обідаємо в згаданому саду, стіл на пʼятнадцять кувертів займає весь правий бік тераси, і нас не дають турбувати публіці, що тиснеться на доволі непоштивій відстані, аби подивитися, як ми їмо, і послухати оркестр, що грає для нас, та жіночий хор, який ми викликали. Циганські пісні співали росіянки та шведки.
On dîne au susdit jardin, une table de quinze couverts occupant tout le côté droit de la terrasse et on ne nous laisse pas embêter par le public qui se presse à une distance aussi peu respectueuse pour nous voir manger et pour écouter l’orchestre qui joue pour nous et le chœur des femmes que nous avons fait venir. Des chansons bohémiennes ont été chantées par des russes et des suédoises.
Я хотіла б ударити на сполох, бо люди сходилися недостатньо швидко, а заповнилося все десь до восьмої.
J’aurais voulu sonner le tocsin car le monde n’arrivait pas assez vite et se remplit vers huit heures.
Ми йдемо в тир, де мене ставлять після двох офіцерів, які стріляють гірше за мене! Не забуваймо, що під час обіду до нас приєднується пан Устимович, предводитель дворянства3 Полтавської губернії.
Nous allons au tir ou j’arrive après deux officiers qui tirent moins bien que moi ! N’oublions pas que pendant le dîner nous joint M. Oustimovitch, maréchal de la noblesse du gouvernement de Poltava.
Мій батько — предводитель дворянства округу, яких тут 13 чи 15. Цей пихатий бовдур, віршомаз, прюдомівський і гротескний, має славу великого розумника й красеня. Кілька днів тому, та й часто, я кепкувала з його сміховинних віршів стільки, скільки він на те й заслуговує, та ще й при людях сьогодні ввечері. Тож я влаштовую виставу зі своїх похвал, кожне слово яких мало подвійний сенс для тих, хто слухав. Це безглуздя — такий собі представник дворянства; зрештою, він пройшов несподівано, усі боялися й проголосували, аби з цим покінчити, тож він і впав на всі чотири лапи, геть приголомшений честю. Він із чудової, багатої родини, вдало одружений і бовдур, але не орденоносець, тож був у розпачі, що його не було тут під час проїзду князя Мирського? І висловив моєму батькові своє невдоволення тим, що той поїхав приймати князя. «Я гарний чоловік, — сказав той, сміючись, — і мене попросили його прийняти, бо я маю показний вигляд?» «А ще в тата багато орденів», — жваво додала я, але оскільки цей бовдур наполягав, батько сказав йому, що надалі чинитиме на власний розсуд і радить йому робити так само. Сприйнявши це серйозно, той надумав виправити справу і з усмішкою простягнув йому свою картку (що було доволі влучно), а тут наш чоловік спромігся дотепно відповісти своєю фотографією. Та байдуже — за два роки я приїду й допоможу повалити цю зухвалу колоду4. Він гуляє з нами й наполягає піти до архієпископа, але я кажу, що, оскільки нас не чекають о такій порі, це було б непристойно. Мама різко пішла геть через непристойність його зауваги до мого батька, але він анітрохи не зрозумів.
Mon père l’est du district dont il y a 13 ou 15. C’est un prétentieux imbécile rimeur prudhommesque et grotesque qui passe pour grand esprit et bel homme. Il y a quelques jours et souvent je me suis moquée autant qu’il le mérite de ses vers ridicules et ça devant du monde ce soir. Je donne donc le spectacle de mes louanges dont chaque mot avait un double sens pour ceux qui écoutaient. C’est insensé un pareil représentant de la noblesse, du reste il a passé par surprise, on avait peur et on a voté pour en finir, aussi en est-il retombé sur ses pattes , tout ahuri de l’honneur. Et il est d’excellente famille riche, bien marié et imbécile, mais pas décoré, aussi a-t-il été désespéré d’avoir été absent pendant le passage du Prince Mirsky ici ? Et a donc témoigné son mécontentement à mon père de ce que celui-ci fut aller recevoir le Prince. Je suis bel homme a dit celui-ci en riant et on m’a prié de le recevoir parce que je représente bien? Et que papa a beaucoup de décorations ai-je ajouté vivement, mais comme cet imbécile insistait, mon père lui a dit qu’à l’avenir il agirait selon son bon plaisir et qu’il l’encourageait d’en faire autant. Cela sérieusement pris pour corriger et lui a offert sa carte (ce qui était asez bien vu) en souriant et là notre homme a eu l’esprit de riposter par sa photographie. C’est égal dans deux ans je viendrai aider et renverser ce soliveau insolent. Il se promène avec nous et insiste d’aller chez l’archevêque mais je dis que n’étant pas attendus à rien [de] pareille heure, ce serait inconvenant. Maman s’était brusquement retirée devant l’inconvenance de sa remarque à mon père, mais il n’a pas compris le moins du monde.
Ми йдемо в театр, прибудований до саду. Аплодують і ревуть так гучно, що аж нерви здають... Бридкий це звичай — ці крики, щоб викликати акторів, і ці холодні захвати щомиті. Третя галерея кричить вам, що в нас курять. Це був Олександр, він ховається, і мама допомагає всіх заспокоїти, крикуна лишають у спокої, але райок, осмілілий від безкарності, зичить нам смачного, коли вам подають чай. Що ж до прощі, то ніхто, здається, в неї не вірить. Усе знову під питанням, а це дуже дратує, коли ти призвідниця, яка не хоче такою здаватися і має приховану мету. Потяг відходить о третій ранку, і всі ці люди — купа поміщиків, інваліди, вагітні жінки... а я була єдина, хто все це пожвавлював. Я мала через це геть дурний вигляд. Бачачи мене зовсім невдоволеною, усі беруться до цього, наче до справи, яку я беру до серця, і кожен попри втому квапиться мені догодити.
On va au théâtre attenant au jardin. On applaudit et on hurle si fort qu’on en est énervé... C’est un affreux usage que ces cris pour rappeler les acteurs et ces enthousiasmes à froid et à tous moments. La troisième galerie vous crie qu’on fume chez nous. C’était Alexandre, il se cache et maman aidant à calmer tout le monde, on laisse là l’interrupteur, mais le paradis enhardit par l’impunité, nous souhaite bon appétit lorsqu’on vous sert du thé. Quant au pèlerinage personne n’a l’air d’y croire. Tout est remis en question et c’est très agaçant quand on est l’instigatrice qu’on ne veut pas le paraître et qu’on a un but caché. Le train part à trois heures du matin et tous ces gens, un tas de propriétaires, des invalides, des femmes enceintes... et moi qui étais la seule à animer tout ça. J’en avais l’air toute bête. Me voyant toute mécontente c’est bien mis, du point ça comme une affaire que j’aie à cœur et chacun s’empresse malgré la fatigue de m’être agréable.
Мама влаштовує через це сцену, вернувшись до готелю, вона, зрештою, геть знервована, а нема через що. Володимир, утім, геть готовий, це огидно. А ця публіка вкладається просто на землі, де завгодно, і ніхто навіть не завдає собі труду... Зрештою, потім уся ватага дочекалася нашого рішення, ми знову йдемо в сад вечеряти — єдине, що тут роблять по-справжньому. Але вже третя година, усе зачинено. Я пропоную піти збудити Олександра в його домі, він запрошує нас на сніданок назавтра і завжди любʼязний зі мною.
Maman en fait une scène de retour à l’hôtel, elle est du reste tout énervée et il n’y a pas de quoi. Wladimir est pourtant tout à fait, c’est dégoûtant. Et ce public en marche par terre, n’importe ou et on ne se donne même pas la peine de... Enfin après toute la bande a attendu notre décision, on s’en va de nouveau au jardin pour souper, la seule chose qu’on fasse franchement ici. Mais il est trois heures, tout est fermé. Je propose d’aller réveiller Alexandre dans sa maison, il nous invite à déjeuner pour le lendemain et toujours aimable pour moi.
Ми ступили кілька кроків вулицею, босі та в нічних сорочках. Я беру його під руку, нарікаючи, що цей похід був би кумедний, якби тут уміли веселитися. Але спершу проща; ми не дуже до неї приготувалися, тож я занотовувала найменші прикрощі, щоб офірувати Богові ці дрібнички, хоч і думаючи, що це не те. Зрештою, щоб спокутувати, я вирішую простояти цілу ніч, тобто від четвертої до десятої, у молитвах, а це страшенно багато, коли вмираєш від утоми.
Nous avons fait quelque pas dans la rue, pieds nus et en chemise de nuit. Je lui donne le bras en pleurant que ce cortège serait drôle si on savait s’amuser ici? Mais le pèlerinage d’abord, nous n’étions guère préparés aussi je notais les moindres contrariétés et pour offrir à Dieu ces vétilles tout en pensant que ce n’était pas ça. Enfin pour expier, je décide de rester la nuit entière, c’est-à-dire de quatre à dix heures en prières, ce qui est énorme quand on meurt de fatigue.
Примітки
Кременчук — промислове місто на річці Дніпро в центральній Україні. ↩
Олександр, Етьєн і Володимир Бабаніни — брати Маріїної матері. ↩
Предводитель дворянства («maréchal de la noblesse») — виборний очільник дворянства губернії чи повіту; пан Устимович — губернський предводитель Полтавщини. ↩
«Soliveau» — невелика балка чи колода; з байки Лафонтена «Жаби, що просили собі короля», де колода, кинута в ставок як їхній король, виявляється безпорадно нерухомою. Марі вживає це слово як образу для пихатого нікчеми. ↩